Російська криптологія

Ключ до цього шифру мали: Петро I, що стежив за ходом повстання, Меншиков – командувач кавалерiею, адмiрал Апраксiн, який вiв будiвництво гаваней i флоту на пiвднi Росii, де розвивалося повстання, пiдполковник Преображенського полку Долгорукий, призначений начальником всiх озброених сил, виставлених проти повстанцiв, i азовський губернатор Толстой, якому була пiдпорядкована територiя, де знаходився оплот вiд турецькоi небезпеки – Азовська фортеця.

Таемне листування, для якого були розробленi особливi шифри, велося з адмiнiстраторами прикордонних районiв i губернiй – з киiвським губернатором Голiциним i обер-комендантом Нарви Наришкiним.

У 1711 роцi для внутрiшнього управлiння державою був створений Сенат. Дуже скоро пiсля цього Петро I почав шифрувати своi листи Сенату. Зашифрованi частини цих листiв зазвичай стосувалися вiйськових питань.

Таким чином, можна сказати, що урядове, загальнодержавне шифроване листування в петровську епоху активно велося у сферi зовнiшньоi полiтики та дипломатii, вiйськовоi дiяльностi та вирiшення внутрiшньополiтичних питань.

Разом iз тим, Петро чудово розумiв, що Росiя в значнiй мiрi вiдстала вiд провiдних европейських держав у сферi криптологii, тому лiквiдувати це вiдставання можливо було лише перейнявши европейськi шифросистеми та запросивши провiдних криптологiв Європи для роботи в Росii. Спочатку вибiр Петра зупинився на одному з кращих фахiвцiв у цiй сферi того часу – Лейбницi, однак через смерть останнього криптослужба Росii ще впродовж довгого часу не могла досягти европейського рiвня.

3. «Чорний кабiнет» XVIII ст.

У часи перебування на росiйському престолi Катерини I вiце-канцлером Росii i, отже, керiвником ii криптослужби став Андрiй Іванович Остерман (1686—1747). У 1708 роцi вiн був прийнятий в число перекладачiв Посольського наказу та служив у Похiднiй канцелярii царя. У липнi 1710 року вiн був посланий до прусського i данського королiв. Пiсля повернення до Росii вiн був призначений секретарем Посольськоi канцелярii.

В утворенiй у 1720 роцi КЗС вiн зайняв мiсце таемного радника канцелярii. Посидючiсть, працьовитiсть, дипломатичне мистецтво i знання досконало 4-х европейських мов зробили його незамiнним для iмператрицi. 24 листопада 1725 року вона нагородила Остермана званням вiце-канцлера з чином дiйсного таемного радника, а на початку наступного року вiн був призначений членом Верховноi таемноi ради.