Радянський спецзв'язок

У лабораторii планувалося створити:

– абонентську кiнцеву шифрувальну установку;

– стацiонарну установку 1-i i 2-i черги для станцiй ВЧ зв'язку;

– стацiонарну i переносну апаратуру засекречування телефонних розмов по радiотелефонних лiнiях зв'язках;

– спецiальну апаратуру переносного типу для розсекречування перехоплених розмов ймовiрного супротивника.

Абонентська установка призначалася для встановлення замiсть звичайного телефонного апарата в абонента, а у текстi технiчних умов для стацiонарноi «секретки» вiдзначалося: «пристрiй засекречування повинний працювати спiльно з апаратурою ВЧ телефонувания типу СМТ-34, цiлком бути пристосований до умов ii експлуатацii та пiдключатися як додатковий пристрiй на протилежних станцiях до напiвкомплектiв ВЧ».

Аналогiчними проблемами секретноi телефонii займалася також Дослiдна радiолабораторiя Управлiння НКВС по Ленiнградськiй областi, що мала власну науково-виробничу базу. Роботи в обох лабораторiях були розгорнутi вже узимку 1936 року та вже до травня 1937 року, коли керiвництвом НКВС були пiдготовленi офiцiйнi замовлення та розпорядження, у радiолабораторii ленiнградського Управлiння НКВС абонентська установка знаходилася в стадii конструювання лабораторного макета, а в лабораторii зв'язку заводу «Красная Заря» був зiбраний макет стацiонарного шифратора для одного кiнця лiнii.

На заводi планували завершити розробку iнвертора та виготовити 2—4 комплекти устаткування не пiзнiше 1 липня 1937 року.

У доповiднiй записцi вiд 5 грудня 1936 року начальник ОВ УДБ управлiння НКВС по Ленiнградськiй областi Михайло Альохiн пiдкреслював: «Для створення рiшучого повороту в технiцi необхiдна органiзацiя в Москвi i Ленiнградi груп, що працюють виключно по спостереженню за науково-технiчною дiяльнiстю в галузях, що цiкавлять нас.

Без вiдповiдальних тiльки за цю справу людей, без використання всiх досягнень технiки, що проходять зараз повз нас, без залучення до цiеi справи молодих талановитих сил повороту в бiк прогресу не домогтися».

З 14 липня 1937 року на лiнii ВЧ зв'язку Москва-Ленiнград розпочалися iспити двох кiнцевих напiвкомплектiв переносноi установки засекречування, створеноi ленiнградським Управлiнням НКВС. Кiлькома днями ранiше були завершенi та на тiй же лiнii випробуванi макети стацiонарноi «секретки» заводу «Красная Заря», що одержала найменування «ЕС-2» (за прiзвищами iнженерiв заводськоi лабораторii зв'язку Костянтина Петровича Єгорова та Георгiя Васильовича Старiцина).