Європейська криптологія

Наприклад, якщо як ключ використати слово «UKRAINE», то шифрування слова «UZHGOROD» виглядатиме таким чином:

вiдкритий текст …UZHGOROD

ключ ....................UKRAINEU

шифротекст ………PHWGYESZ

Шифр Вiженера мав також деякi з переваг бiльш раннього номенклаторного типу шифру. Кожна буква вiдкритого тексту могла передаватися в шифротекстi таким числом рiзних шифросимволiв, скiльки рiзних букв утримувалося в ключi. Крiм того, багатоалфавiтна замiна дозволяла приховувати повторюванi букви й iншi внутрiшньословнi сполучення, характернi для даного вiдкритого тексту.

Астрологiчнi захоплення Вiженера привели його до шифру, у якому шифрознаками були положення небесних тiл у момент шифрування. Вiн спробував перевести своi послання на «мову неба».

У ХІХ сторiччi британський адмiрал сер Френсiс Бофорт (1774—1857) запропонував свiй рiзновид шифру Вiженера – шифр (квадрат) Бофорта (Бьюфорта).

Ця таблиця мала одну перевагу – правила зашифрування та розшифрування були однаковi: i в тому, i в iншому випадку букви, що шифрувалися та дешифрувалися, витягалися з верхнього алфавiтного рядка.

Заради iсторичноi справедливостi необхiдно зазначити, що таблиця Бофора була запропонована ще у ХVІІІ сторiччi iталiйцем Дж.

Людиною, що зумiла зробити криптологiю окремою науковою дисциплiною, став англiйський фiлософ i державний дiяч Френсiс Бекон (1561—1626), який був одним з розумнiших людей свого часу та автором бiльше, нiж двох десяткiв робiт, опублiкованих та визнаних сучасниками ще при його життi. Будучи лордом-канцлером при королi Яковi І, вiн добре знав потреби держави в надiйних шифрах, тому його перша талановита робота, що вiдносилася до 1580 року, надалi одержала блискучий практичний розвиток.

Присвятивши криптологii спецiальнi роботи «Успiх пiзнання» та «Про достоiнство i збiльшення наук», вiн був не тiльки теоретиком, але й мистецьки застосовував на практицi своi знання, завдяки чому зайняв почесне мiсце серед видатних европейських криптологiв. Зокрема, саме вiн уперше запропонував свою систему тайнопису, назвавши ii «двобуквеним» шифром.