Iван Богун. Том 2

Бандуристи позаду вигравали щось молодецьке, безшабашне, вiд чого слова пiснi самi просилися на язик:

Розлилися крутi бережечки,

Гей, гей, по роздоллi,

Зажурилися козаченьки,

Гей, гей, у неволi.

Гей, ви, хлопцi, ви, молодцi,

Гей, гей, не журiться,

Посiдлайте добрi конi,

Гей, гей, садовiться!..

Почата Богуном пiсня враз перекотилася козацькими рядами, перекинулась до iнших сотень, полкiв, i, нарештi, загримiла кiлькома тисячами низьких чоловiчих голосiв:

Та поiдьмо в чисте поле,

Гей, гей, у Варшаву.

Та надеремо китайки,

Гей, гей, та на славу…

З табору Стефана Потоцького розширеними вiд страху очима поглядали на широку хвилю козакiв, яка невмолимо наближувалась, заповнюючи малахiтовий килим трав строкатими кольорами одягу, блиском зброi i обладункiв, дратувала iх багатоголосою пiснею:

Гей, у лузi червона калина,

Гей, гей, похилилася,

Чомусь наша славна Украiна,

Гей, гей, засмутилася.

А ми тую калиноньку,

Гей, гей, пiдiймемо.

А ми ж нашу славну Украiну,

Гей, гей, розвеселимо!

Дочекавшись закiнчення пiснi, в тилу козацького вiйська тривожно та швидко загуркотiли литаври, змiнюючи свiй повiльний ритм на мiлкий дрiб. Нечай, а за ним i сотники та решта старшини, зупинилися. Богун високо здiйняв руку.

– Добре, пани, браття! А тепер назад. Повiльно, ляхам спину не показати! – щосили гукнув вiн, не повертаючи голови. Його погляд блукав по ворожому табору, де було добре помiтно з цiеi вiдстанi тлiючi гноти на рогулях, що iх тримали в руках пушкарi, чорнi жерла гармат i вишикуванi за частоколом кавалерiйськi хоругви в повному обладунку; чув, як хропли конi пiд гусарами i як шелестiли вiд найменшого руху iх металевi крила.

У супроводi рокотання литавр полки задкували не менше нiж чверть години, доки не опинилися неподалiк вiд власного табору. Нарештi дрiб тулумбасiв затих.

– Порiвняти ряди! – бадьоро вигукнув Богун.

За хвилину тулумбаси забили так, як i на початку, – повiльно i грiзно. Їх урочисте «Бом! Бом! Бом!» надавало наступу багатотисячного козацького вiйська ще бiльш смертоносного вигляду. Цього разу, на вiдмiну вiд першого наступу, йшли мовчки, без пiсень i розмов. Затихли й музики. Натомiсть на поле перед возами i шмигiвницями вискочили кiлька десяткiв запорожцiв у самих лишень синiх шароварах та сап'янових чоботах.