Iван Богун. Том 2

Але чи може серце мое не обливатися кров'ю, коли бачу страшну наругу над собою, вiрним слугою вашоi милостi? Чи можу залишатися деiнде, як не на Запорiжжi, у таборi озброених однодумцiв, коли вороги моi взяли собi за цiль зжити мене зо свiту, не цураючись нi пiдлоi зради, анi безсоромноi брехнi чи збройноi сили? Коли вони безсоромно начхали на королiвськi привiлеi, сплюндрувавши дiдизну мою, Суботiв, а мене, всупереч волi пана короля, хотiли пiддати смертi без суду, не дивлячись на шляхетне походження вiрного слуги королiвськоi милостi? Але заприсягаюся всiм, що е дорогим моему серцю, всiм, що е святим для мене, твердим словом лицаря i шляхтича: едино маю на метi, вiддавшись долею в руку Господню, мати захист вiд ворогiв моiх, а також захистити тверде слово його милостi вiд свавiльства магнатiв, якi лютими гаспидами отруюють чисте тiло Речi Посполитоi, ii золоту волю i справедливi закони.

Dolor[13 - Dolor (лат.) – бiль.] душi моеi примушуе мене здiймати зброю лише тому, що patientia[14 - Patientia (лат. ) – терпiння.] вичерпано. Навiки вiрний слуга його королiвськоi милостi, гетьман Вiйська його королiвськоi милостi Запорiзького, Богдан-Зиновiй Хмельницький. Дано п'ятого травня року Божого 1648-го у таборi на Жовтих Водах.

Ще деякий час у тишi, яка зацарювала в наметi, чулось рипiння пера по паперу. Нарештi писар зiтхнув i пiдняв голову. Швидко перебiг очима написане, посипав тальком зi срiбного рiжка i передав лист Хмельницькому. Гетьман швидко поставив внизу аркуша свiй розмашистий пiдпис, звернув його в сувiй, i притиснув до сургучу, завбачливо пiднесеного писарем, свою гербову печатку.

– Можеш вiдсилати, – сказав Хмельницький писарю. Той схилив голову i тихцем вийшов з намету.

– Такi ось справи, панове, – звернувся нарештi Хмельницький до козакiв. – Однiею рукою мусимо шаблю тримати, другою листи про вiдданiсть королевi писати. Навiть якщо для пана Володислава вони ламаного гроша не вартi, все одно мусимо. Адже головне для нашоi справи – виграти час… Ну то що в тебе, пане Даниле?

– Іван Богун, батьку.

Твiй новий сотник, колишнiй сотенний хорунжий у полковника Крутiя. З нами от уже другий рiк, а нещодавно допомагав Джеджалiю в Кам'яному Затонi.

Хмельницький пiднявся з-за столу i зробив крок назустрiч Івану, Богун пiднявся теж. Щиро потиснув простягнуту гетьманом руку.

– Чував про тебе, чоловiче. А тепер ось Бог дав нагоду побачитися. Ти, мовлять, цiеi ночi ляхам спати не давав? – Хмельницький доброзичливо посмiхнувся.