Iван Богун. Том 2

– Ну що ж, ось i зустрiлися, привiталися… Ти вже не гнiвись, Іване, але одразу ж до справ тебе прикличу, кожна хвилина дорога, – втрутився до розмови Нечай.

– Цiлком у розпорядженнi пана, – церемонно вiдказав Богун.

– Тодi до справ! Є тут у мене одна задумка, спробуемо здiйснити. Тож дуже навiть добре, що ти прийшов саме тепер. У мене кожен мушкет на рахунку, а тут… – Нечай схилився над столом, махнувши рукою Івану, щоб той приеднувався. – Ось тут ми змалювали схему лядського обозу. Зi слiв наших пластунiв та iхнiх полонених.

Богун слiдом за побратимом придивився до великого аркуша паперу, на якому досить вдало було помiчено розташування ворожого обозу, а також яри, пагорби i складки мiсцевостi на полi майбутнього бою.

– Так, – пояснював Нечай. – Вiдстань вiд них до нас трохи бiльше двох верст. Табiр мають добре укрiплений для круговоi оборони. Вiн, власне, являе собою подовжене коло, з пiвдня на пiвнiч двiстi тридцять сажнiв, зi сходу на захiд дещо бiльше – близько трьохсот. Тут, – Нечай тицьнув пальцем в мапу, – на пiвднi, у валу залишено ворота, ще однi, меншi, за сотню крокiв вiд перших з боку рiчки.

Те ж бачимо з протилежноi сторони. Перед основним окопом чотири ряди передових шанцiв у виглядi дуги, вiдкритим боком спрямованоi до нас… артилерiя, гакiвницi, тощо. Отже, окопалися ляхи славно. Але ми тут покумекали i маемо бажання уночi навiдатися до них у гостi. Передня лiнiя шанцiв надто вже висунута вперед, тож добра сотня козакiв з малою арматою могла б без великих перешкод укрiпитися там i деякий час обстрiлювати решту шанцiв i навiть основний окоп.

– Добра думка, – розглянувши мапу, погодився Богун. – Тiльки гусарська хоругва виб'е звiдтам цих смiливцiв пiсля першого ж зробленого ними залпу.

– Виб'е! Як тiльки сонце зiйде, обов'язково виб'е, – погодився Нечай. – Але нiчого там до обiду сидiти. Кровi лядськоi пустимо, по шанцях пошуруемо, мо', здобич яка. А як будемо вiдходити, засиплемо iх к бiсу! То ти як? – подивився Нечай на Івана.

– Що я? – не зрозумiв Богун.

– Поведеш сотню? – очi Данила дивилися цiлком серйозно, без будь-якого натяку на жарт.

– Я вже казав: у мене сорок козакiв. Даси своiх на допомогу, поведу.

– От i славно! Пане осавуле, – звернувся Нечай до Кривулi. – Маемо сотника для новоприбулих. Закiнчимо з нiчною вилазкою – вводь чоловiка у справи.

– Слухаю, – кивнув головою осавул.

Ще з пiвгодини вони втрьох обговорювали деталi майбутньоi операцii, пiсля чого Богун рiшуче пiднявся.