Iван Богун. Том 2

– Передай своему володарю, хоробрий воiне, що я повiдомлю його про будь-якi змiни. Я задоволений його дiями i прохаю продовжувати утримувати полякiв у напруженнi i надалi.

– Слухаю тебе, козацький гетьмане, i обiцяю передати все мурзi якнайскорiше.

І батир помчав схилом могили так само швидко, як хвилину тому мчав посланець Кривоноса.

– Пан полковник доповiдае вашiй ясновельможностi, що готовий напасти на ляхiв за першим же гаслом вашоi ясновельможностi, – доповiдав джура Нечая.

– Пан вiйськовий суддя супроводжуе лядський ар'ергард, тримаючи його в постiйному напруженнi, – кричав збуджений битвою та швидким чвалом запорожець, присланий Омельком.

Доки все за сценарiем, що його написав Хмельницький, i Потоцький прямуе прямiсiнько до розставленоi для нього пастки. Та не може дозволити собi благодушного настрою гетьман. Не час ще. Поляки досi ще сильнi. Вони справно вiдбивають атаки i спокiйно вiдходять.

– Скажи Омельковi, запорожцю, щоб посилив натиск.

Аби в панiв-ляхiв земля пiд ногами горiла! Нехай не жалкуе сил – тепер багато в чому на нього покладено завдання довести Потоцького до байраку!

Помчав i запорiзький посланець, поспiшаючи донести своему отаману наказ гетьмана. Доповiв i полковник Криса, надiславши джуру – вiн слiдуе на вiдстанi трьохсот сажнiв вiд возiв лiвого флангу, готовий за наказом гетьмана будь-якоi митi кинути в бiй своiх козакiв.

Близько пiвдня, у час, коли сонце, вкоротивши тiнi вiд хоругви та бунчука, завмерло в зенiтi, передовi польськi частини пiдiйшли до порослоi лiсом улоговини i, вiдстрiлюючись вiд татарських чамбулiв i козакiв Омелька Деривуха, прискорили рух своiх колон, сподiваючись, що заростi густого пiдлiску зашкодять атакам комонних нападникiв.

Хмельницький ударив коня острогами i почав з'iздити з могили, де простояв увесь час вiд початку переслiдування ворожого табору. Тепер його мiсце було там, серед чагарникiв Гороховоi Дiброви, поряд з козаками. За ним кинулися бунчужний i хорунжий, вiйськовий осавул, джури i сурмачi.

Табiр Потоцького, збiльшуючи швидкiсть пересування, входив до Гороховоi Дiброви. Тепер татари не могли допiкати полякам iз флангiв – лiворуч вiд вагенбургу, всього за пiвсотнi сажнiв вiд крайнiх возiв, лежало болото, блакитними калюжками, зеленими купинами i розсипами жовтих болотяних квiтiв сягаючи скiльки бачило око.