Iван Богун. Том 2

] щоб бути знищеним за грiхи козацькоi нацii. Здiйнялися в бездонне блакитне небо потворнi чорнi дими, впали у власних обiйстях украiнцi, котрi спробували боронити свое майно вiд вакханалii безглуздого знищення, потяглися за межi зруйнованого мiста назустрiч Хмельницькому тi, хто встиг вирватись з пазурiв смертi i навiки закарбував у пам'ятi обличчя рiдних i близьких, вбитих поляками без будь-якоi провини з iхнього боку. А перед палаючим Корсунем уже виростали шанцi i окопи – польське вiйсько готувалося зустрiти ворога саме в цьому мiсцi.

* * *

Посеред намету Богдана Хмельницького сидiв чоловiк, зодягнений у блакитний кунтуш i видрову шапку, увiнчану пером павича. Судячи з довгих, пiдкручених догори вусiв i виголених за польською модою скронь, перед гетьманом козацького вiйська знаходився польський жовнiр, i жовнiр не останнiй з-помiж своiх товаришiв.

– Пробач, Самiйле, що викликав тебе саме зараз, коли для тебе особливо небезпечно виявити будь-який зв'язок зi мною i моiм вiйськом. Але повiр: нiщо, окрiм нагальноi необхiдностi, не примусило б мене зважитися на такий крок.

– Я все розумiю, пане гетьмане. Тому прибув не гаючись i готовий вислухати вас i виконати все, що в моiх силах.

– Добре. Насамперед розповiси менi про настроi серед рейментарiв коронного вiйська пiсля Жовтих Вод i сьогоднiшньоi атаки наших чат.

Жовнiр добув з кишенi люльку i запитливо подивився на Хмельницького:

– Дозволь, батьку, запалити люльку?

– Пали, – змахнув рукою гетьман.

Жовнiр неквапно наклав череп'яну носогрiйку i припалив вiд шандалу на столi.

– Настрiй Потоцького, якщо передати одним словом, можливо виразити так – жовч! Вiн заслiплений горем i жагою помсти. Я думаю, зараз вiн не може поводити себе адекватно ситуацii i грае скорiше вам на руку, анiж собi. Складнiше з Калиновським. Пан Мартин мае холодну голову i здатен приймати потрiбнi рiшення. Крiм того, за ним стоiть шляхта, а не за коронним гетьманом. Звичайно, усi шокованi загибеллю авангарду i Стефана Потоцького, вони нi на йоту не сумнiвалися, що гетьманич покiнчить з вами раз i назавжди.

– До речi, – перебив жовнiра Хмельницький, – про яку саме чисельну перевагу знають у таборi пана Миколая?

– Жодних цифр. Самi тiльки натяки на перевагу в живiй силi.

Хмельницький пройшовся наметом.