Іван Богун. Том 1

Швидкими змахами весел вивiдчики, висланi напередоднi на розвiдку, подолали вiдстань до чайок i пiднялися на чердак до наказного отамана. Пiсля розмови з ними чоло Сокольця перекреслила глибока зморшка – вивiдчики доповiли, що бачили в лиманi неподалiк вiд Очакова вiсiмнадцять турецьких галер. На запорожцiв очiкувала чергова пастка.

– Де iх розташовано? – розпитував отаман вивiдчикiв.

– А посеред лиману й стоять, – вiдповiдали тi. – Якраз мiж Очаковом i Прогноiвською косою. Трьома купами, по шiсть в кожнiй. Гарматнi ляди вiдчинено, стережуть.

Але, пане отамане, пройти не штука. Вiд купи до купи бiльше версти буде.

– Дякую, молодцi, – вiдповiдав Соколець. – Добру справу для товариства зробили.

І мiцно замислився отаман. А мислити було над чим. Хоч безтурботними були козаки, якi мовили «пройти не штука», але на цей раз небезпека, яка нависла над ними всiма, була незрiвнянно бiльшою, анiж та, що вони проминули поблизу Таванi. Бо не могли козацькi фальконети протистояти галернiй арматi, тож у разi сутички сiм десяткiв чайок турки легко розметуть по морю i перетоплять поодинцi.

Очевидним було i те, що турки очiкували козацьких вiдвiдин i були напоготовi. Як не мислив Соколець, вихiд залишався один – проходити галери в темрявi, покладаючись на таемнiсть i Божу помiч.

До темряви йшли не змiнюючи швидкостi. Поступово береги Днiпра почали розходитися, випускаючи чайки в широкий лиман, який, поеднуючись на заходi з гирлом Пiвденного Бугу, розкинувся не менше, нiж на два десятки верст. Далеко на обрii сивiли оповитi iмлою обриси Прогноiвськоi коси, праворуч ледь-ледь бiлiли мури Очакова.

Нарештi в сутiнках помiтили грiзнi силуети вiйськових трирем. Соколець не гаючись дав наказ зупинитися. Коли чайки повiльно зiйшлися докупи, було вже зовсiм темно.

Так простояли далеко за пiвнiч. Великий, як цибулина, кишеньковий годинник Сокольця показував третю годину ночi, коли вiн вирiшив продовжити рух. Морськi хвилi гомонiли вже зовсiм поряд, вiддiленi вiд них лише громаддям галер, якi заклякли в найвужчому мiсцi лиману.

Тепер було вирiшено роздiлити флот на три частини, кожна з яких, витягнувшись по двi чайки в ряд, попрямувала до промiжкiв помiж купами каторг.

Знову, вже вкотре пiсля початку походу, потяглися хвилини напруження i концентрацii всiх можливих i неможливих сил. Веслярi повiльно занурювали весла у воду, налягали, важко дихаючи на опачини, потiм обережно дiставали iх, щоб за мить знову занурити. Ще раз i ще, у добре завченому ритмi.