Іван Богун. Том 1

Раптом Іван, щось пригадавши, полiз у кишеню каптана i витяг звiдтам старенького шкiряного гамана.

– Ось, – простягнув вiн гаман курiнному, – це все, що я знайшов пiд сливою.

– Пiд якою сливою? – не зрозумiв одразу Омелько.

– Пiд тiею самою сливою, яка росте пiд ганком твоеi хати.

Омелько прийняв з Іванових рук важкенького мiшечка i потряс його на долонi.

– Тепер пригадую, – вимовив вiн згодом. – Що ж, було б цiлком справедливим, якби вiн залишився в тебе, адже я певен, що завдав тодi своею появою вам немало прикрощiв?

Іван у кiлькох словах передав подii, якi вiдбулися пiсля Омельковоi втечi.

– Прикро. Прикро, що завдав твоему батьковi стiльки шкоди. Все ж вiзьми, це грошi твоi.

Богун рiшуче похитав головою.

– Нi. Ти колись сказав, що у випадку, якщо ти будеш вiдсутнiй п'ять рокiв, я повинен вiдкопати iх. Я вiдкопав, i ось вони – сто п'ятдесят злотих. Вiд цього вони не перестали належати тобi. Довгенько iм однак прийшлось очiкувати на тебе.

Омелько з лагiдною посмiшкою подивився на Богуна.

– Дякую, Іване. Я вiддам цi грошi до вiйськовоi скарбницi, i нехай вони послужать вiйську та Украiнi. За них, примiром, можна озброiти мушкетами три десятки людей.

– Як знаеш, – знизав плечима Іван.

Кiлька хвилин панувала мовчанка. Нарештi Омелько пiдвiвся.

– П'ять рокiв. Минуло вже п'ять рокiв. Як швидко збiгае час.

– Для мене вiн плив надзвичайно повiльно, – посмiхнувся Богун.

– Я й не сумнiваюсь, – i собi засмiявся Омелько. – Батько нiчого не передавав сказати?

– Вiн наказував, щоб я тобi кланявся i просив наглядати за мною.

– Ну, тобi нагляд уже не потрiбний, он вирiс як: неначе жидiвське лихо. А ще, здаеться, учора пiстоля двома руками тримав… А як iз шаблею, вправляешся?

Замiсть вiдповiдi Іван вихопив з пiхов дамаський клинок i з такою швидкiстю закрутив ним, перекидаючи рукiв'я з однiеi руки у другу, що в Омелька почало рябiти в очах.

– Овва! – тiльки й вимовив вiн.

Бiля дiжок з горiлкою скоро почалися пiснi, а потiм i пострiли салютiв.

Сонце сiдало за очерети плавнiв, залишаючи козацьку столицю вогням смолоскипiв та примарному мiсячному сяйву. З боку торгового передмiстя чувся гамiр i вiддаленi крики – базар там не затихав до пiзньоi ночi. Вiд курiнних кабиць вiтерець доносив пахощi вечерi, що готувалася. Пiдходив до завершення перший день на Сiчi. День, який Іван уявляв собi сотнi й сотнi разiв.

V

Кiлька днiв Нечай з Богуном вивчали життевий устрiй сiчовоi фортецi.