Яса. Том 2

Кiлька разiв злiтав у повiтрi аркан, але, обдурений вiхолою, падав у порожнечу. Козаки боронилися запекло, навiть уже збитi з коней, посiченi, не випускали з рук шабель. Снiг пiд iхнiми ногами пiдпливав червоною кип’ячкою, кiнськi копита перемiшували його в кашу, що одразу замерзала.

Коли пiдскакав калга-солтан, усе було скiнчено. Дзямбет-Гiрей оглянув побоiсько й суворо та гнiвно напосiвся на чауша – величезного воiна з налитими кров’ю очима, який важко дихав i довго не мiг увiпхнути в пiхви шаблю. Баранячий кожух на лiвому плечi татарина був розрубаний, по гривi гнiдого бахматого коня збiгала кров й запiкалася на шиi – татарин, рятуючись вiд удару, пiдняв коня цапки, ховався за його шиею.

Двое спiшених татар вели своему ватагу спiйманого звiздочолого козацького коня, що дурiв од волохатих кожухiв та чужого запаху, рвався з чiпких рук.

– Чому з кожного випустили кров i душу? Чому не взяли жодного живцем? – Калга-солтан тиснув тонконогою кобилою гнiдого бахматого, що вже хитався.

«Язик» iм був потрiбен конче.

Вони пробивалися у снiгах майже наослiп, дедалi бiльше ризикували – наткнутися на укрiплений козачий форпост, який не зможуть одразу скурати, й козаки подадуть знак своiм.

Чауш лупав облiпленими сльотою повiками, затискував правою рукою розрубаний на плечi кожух. Вiн або був оглушений i ще не прийшов до тями, або не хотiв вiдповiдати.

– Вони не давалися, – обiзвався пiший татарин, гаркаво, по-ногайськи вимовляючи слова, й калга ледве розчовпав, що той каже.

 – Ми перед цим одного знайшли. Замерзав, ледве одтерли.

– Де вiн? – запитав Дзямбет-Гiрей.

Кiлька чоловiк кинулись у бур’яни, – вони, либонь, забули за бранця. Полонений лежав там, де вони його кинули перед початком бою, – пiд кущем буркуну. В нього були зв’язанi руки й ноги. Одяг i обличчя вже притрусив снiг.

Один татарин повернув полоненого горiлиць, iнший пiдiбраною пiд ногами козачою шапкою обтер обличчя. Калга-солтан нахилився з сiдла. Бранець був молодий i гарний. Довгасте худе й виснажене обличчя, чорний вус, чорнi розлетистi брови.

Проте одяг вельми пошарпаний i не схожий на козачий. Може, й не козак це? Небавом довiдаються. Але спочатку його треба привести до тями.

– До ханського намету, – вказав нагайкою на полоненого. – Хутчiше. А самi проiдьте ще трохи вперед. Пильнуйте. Зараз я пришлю замiну.

На пiвнiчному схилi балки, що трохи захищав од вiтру, вже стояв ханський намет. Орда i яничари розташовувалися вподовж балки.