На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Яса. Том 2» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Яса. Том 2

Автор
Дата выхода
10 апреля 2013
🔍 Загляните за кулисы "Яса. Том 2" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Яса. Том 2" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Юрій Мушкетик) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
В центрі роману «Яса» відомого майстра сучасної української прози Юрія Мушкетика, лауреата Державної премії ім. Т. Шевченка, – історична постать, кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко, який ще за життя став легендою, бо під його проводом запорожці не програли майже ні одного бою. Все своє життя славетний кошовий віддав Україні. Мушкетик змальовує картину цілої історичної доби, прозваної в народі «Руїною». Це був час, коли Україна стає ареною жорстокої боротьби за сфери впливу між сусідніми державами – Польщею, Москвою, Туреччиною. Як своєрідний осередок вольності описує автор Запорізьку Січ, з притаманним її устроєм, побутом і звичаями. У творі не ідеалізується козацьке життя, але автор підкреслює важливе значення Січі, яка упродовж ряду століть залишалася вогнищем і головним гальванізатором визвольних рухів і могутнім щитом проти нападів завойовників.
📚 Читайте "Яса. Том 2" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Яса. Том 2", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Задурюе голови дiвчатам, зводить з розуму молодиць. О, там вiн показати себе вмiе! Там земля вгинаеться пiд його ногами. Бояться його старости, нишком спльовують услiд поважнi хуторяни, похитують головами батюшки. А йому тiльки того й треба, йому тi покиви душу грiють. Не раз i не двiчi перестрiвали його сiльськi парубки, били тяжко, й приходили позови на Сiч, i прив’язували Назара до стовпа, але завжди знаходився козак, який сплачував за нього викуп. Тiльки раз довелося протанцювати на прив’язi халяндри цiлу добу, й били його киюганами гнiздюки по ребрах i по зiгнутiй спинi (голову затуляв руками), через те тепер у нього одне плече вище за iнше.
Слава Богу, подумав Сироватка, що Лаврiн не такий. Гордовитий, але поштивий i цнотливий, стоiть на людськiй честi. А це таке стерво… Та ще й небезпечне.
Сироватка уступив Вовкогону на пiвноги. І Вовкогон, либонь, збагнув усе, блиснув бiлими зубами (клацнув, неначе вовк) i теж став однiею ногою в снiг.
Другого дня свiтлоi недiлi Сироватка встав рано, почистив жупанок, причепурився, повивертавши кишенi та повисипавши з них тютюн, пiшов до церкви, одстояв утреню, – таки сподобився честi стояти навпроти Пресвятоi Богородицi, – а коли пiвча заспiвала канта i всi запорожцi вийняли до половини з пiхов шаблi, Сироватцi аж мороз пiшов поза спиною, й вiн оголив кривого сталевого клинка й вiдчув, що боронитиме рiдну вiтчизну до загину.
Мерехтiли iскрами натертi до блиску позолоченi панiкадила на стiнах, i лампади горiли яро, по-святковому. На лавах – новi налавошники, зметено порох з образiв, навiть сволок натерто вiхтем до жовтого полиску. Люду набилося – не протовпитися, вирипали курiнь, аж пара димiла з рота.




