Останній гетьман. Погоня

– Хiба так ширмують, – мовив кошовий i взяв з землi ще одну шаблю. – Ану ставайте поруч, ану налягайте, ну, дружнiше, – й задзвенiла сталь, розбризкуючи iскри, i враз кошовий низько пригнувся, швидко, якось непомiтно вертнув рукою, i одна за другою полетiли в порохню обидвi шаблi з рук козакiв. Вони реготали, не нiтилися, не ображалися: на те вiн i кошовий, щоб бути найпершим у бою i останнiм на радi. Кошовий сiв на колоду, одхекувався:

– А таки втомили, харцизяки.

Самiйло притьма поспiшив до кошового.

– Пане кошовий, я до вас прибув од гетьмана.

– Чого йому од мене треба? Вiн пан, граф…

– Вiн просив сказати вам, i тiльки вам, що хоче зустрiтися з вами на хуторi бiля фортецi Святоi Єлизавети. Тiльки з вами. Вiн також буде сам.

Кошовий розкурював люльку.

– А чого не в Глуховi, не в Батуринi?

– Того я не знаю. Мабуть, якась пильна справа, не для чужих вух.

Кошовий вийняв з кишенi срiбний таляр, скрутив його пальцями майже в трубочку – в Самiйла очi полiзли на лоб – й подав.

– Вiддай. Вiн зрозумiе.

Над Великим Лугом трубили журавлi, старi вилiтували молодняк.

Хуторянин (гнiздюк) добре знав кошового, вiн залишив iх з гетьманом на хуторi, а сам погнав у степ череду. Хутiр у байрацi, по дну якого текла рiчечка, сидiли на пасiцi, яка стояла в лiску на схилi горба. Господар лишив iм мед у сотах та барильце березового соку, настояного на ячменi, рiзкого, прохолодного, дуже приемного на смак. Нижче в огородженому лозою дворi побрязкував бiля комори ланцюгом ведмiдь – чимало степовикiв тримали замiсть псiв ведмедiв: вовк чи лис, зачувши ведмежий запах, не пiдiйдуть нiколи.

Перебалакали про все й не наблизилися розмовою до того, основного, нi на цалю. В обох думки снувалися про Украiну, про ii нинiшне i прийдешне. Кирило вловлював, що кошовому вона болить пекуче, вiн мае своiх вивiдникiв i в Криму, i в Польщi, й про Петербург знае краще за гетьмана.

– Киiв одрiзали пiд пряме правлiння Сенату, – вiв мову кошовий. – І мито одiбрали… Ваш наглядач Теплов думае, що вiн за цяця?

Кирило не знав, що вiдповiсти. Теплов з ним од давнiх днiв, опiкувався ним за кордоном, опiкуеться й тут. Опiкуеться по-своему, по-московському. Украiна йому чужа, потрiбна, як пiдлегла земля.