Останній гетьман. Погоня

Пам’ятала його сильне гаряче тiло, його ласки – нiжнi, спокiйнi, почувала, що не може до кiнця одiрвати його од серця. Неначе поклав хтось туди грудочку чогось доброго, певного, свого.

А що мав робити в цьому становищi Олексiй? Спершу закололо в серцi. Не почувався повноцiнною людиною, а те, що перед ним запобiгали, низько вклонялися, не радувало його. Якби оце все було в Лемешах, мабуть, тягав би за коси Єлизавету. А так, хто вiн такий? Хто вiн при нiй? Яке мае право, яку владу? Й спали на думку пташки, якi висять в оранжереi в золочених клiтках, усе в них е, i сiм’я всiляке, i вода, а немае волi.

Спiвають з туги. Гирями повисли на ньому i ордени, i камергерство, i графський титул, вiд них не вiдмовишся й без них уже не проживеш. Отак i волiкся по царинi життя.

…Єлизавета увiйшла зi свiчкою в руцi, свiчку поставила на столик, сiла на лiжко. Навiть при тьмяному свiтлi Олексiй побачив, що вона схвильована, нездоровий рум’янець грае на обох ii щоках.

– Лiзо, щось сталося?

– Сталося, по всьому Лiтньому саду на шпичаках огорожi листки пiдбурливi розвiшанi.

– І що в тих листках?

– Як тiльки волею Божою Іван престол одержить, всiх на сосну, щоб не переступали права переднiх царiв. Мене – в Неву. І всiх, хто при дворi, повiсять на деревах у Лiтньому саду. І тебе там названо.

Олексiй правою рукою взяв Єлизаветину лiву руку, ледь стиснув ii. Це був потиск не коханця, а друга, чи й батька. Лiвою рукою легенько погладжував.

– Лiзо, це залякування.

Той, що хоче щось вчинити, не погрожуе, а робить. – Вiн помовчав. – Лiзо, розкажи про цього Івана Антоновича. Я дещо чув, але не певно.

– Ну, це внук царя Івана.

– Якого?

– В царя Олексiя Михайловича було два сина: Іван, старший, i Петро – мiй батько. Вони вдвох сидiли на двомiсному тронi, а за ними – регентша, Софiя, iхня сестра. Вона й правила. А тодi Петро ввiйшов з нею в розмир, почав домагатися царства i врештi заточив ii у монастирську темницю. А Івана… Івана посунув з трону.

А той за законом залишався першим спадкоемцем трону, отож i його нащадки – першi спадкоемцi.

– То Петро Великий – незаконний цар?

Єлизавета нахилилась близько до Олексiя. Їi очi блищали.

– Ми всi незаконнi. І я також, у тому то й рiч. Я народжена до того, як батько, Петро, повiнчався з матiр’ю. І сестра моя старша, Анна Петрiвна, також. Щоправда, вона й не могла претендувати на престол, бо, бувши Гольштинською принцесою, прийняла католицтво.