На брата брат

По тому вiн вибирав з воза поклажу, а оскiльки вже й споночiло, узяв великий мiдний лiхтар та обдивився воли i конi, сам понавiшував замки й спустив з прив'язi двох псiв. Подвiр'я в нього широке, еде розгулятися псам, й загороджене щiльно. Одразу в лiву руку – хата з кiмнатою та коморою, в праву – хлiви й повiтка пiд одним накриттям – заломленi лiтерою «Г», – вiд ворiт уподовж вулицi, а далi вподовж двору, – за ними круглий лiсяний курник, чималий саж, погрiб з льодовнею, вниз по схилу – двi клунi й омшаник для бджiл, там висока огорожа з теслиць i другi ворота з високим перелазом, вiд якого стежки до пiдсусiдкiв.

Вечеряв поспiхом, скупо розповiдаючи про те, де був i що бачив за три останнi тижнi. Подавала на стiл Горпина, далека Федорина родичка, яка була iм трохи за родичку, бiльше ж – за кухарку й ключницю, нетерпляче чекав, коли поснуть дiти (Дениско вже куняв) i вкладеться в хатi на печi Горпина. Вона ще довго тарабанила горiлками i мисками – чесно вiдробляе харчi; Горпина й своя, Федора й пощебече до неi, й водночас, нiчого не кажучи, умiе посунути на потрiбну вiдстань, поставити на мiсце – хистке й не зовсiм певне, напiвродички, напiвнаймички, поставити на кiлька щаблiв нижче себе, та й не тiльки ii, а й Матвiя, який, до речi, не раз заступався за Горпину, намагався стерти мiж дружиною та ii тiткою оту вiдстань, одначе те йому не вдавалося.

Якщо Матвiй розпасiюеться за щось вельми, то на часину примовкне й Федора, але потiм надолужить на всьому. Горпину вона навчила бути поштивою i чепурною, ранiше та витирала ложки замацьканим фартухом, чарки несла, затиснувши iх пучками зсередини…

Матвiй з Федорою i дiтьми спали в кiмнатi. Одначе Катеринка спати не хотiла, в неi розболiвся животик – обжовтила двi пелюшки – й Матвiй поклав дитя собi на плече, носив по кiмнатi, невмiло наспiвуючи «Котика». Інших дитячих пiсень не знав, доспiвував до кiнця й починав знову:

Ой ти, коте-котино,

Засни, моя дитино…

Маленькою червоною зiркою сяяла в кутку перед визолоченим образом Христа-Спасителя лампада, Федора вже лежала в тонкiй сорочцi на лiжку, засланому бiлим, з буцького полотна простирадлом, втомлена, рознiжена, зваблива, ноги накрила шовковою ковдрою.

Федора надзвичайно гарна – ставна, висока, бiлолиця, довговида, синьоока, з високим чолом, великим рiвним носом, великими губами, бiлими, повними руками – нестеменно панянка.