На брата брат

Брати поснули, й снився iм один сон широкий луг у жовтих кульбабах, i сiрий у яблуках кiнь, який ступае бiлими копитами по жовтих квiтах

Матвiй i Супрун мiцно й безпечно спали й не чули, як до скелi пiд'iхав лядський роз'iзд, але нiчого не запримiтив, постояв i поiхав далi; не чули, як гудуть пороги, як полощуться на перекатах, ковтаючи стиглi зорi, тлустi соми, як форкае, випiрнувши з безоднього Пекла, здоровенний, завбiльшки з доброго бугая, увесь оброслий довгою синьою вовною, з сом'ячими вусами, тупими, стертими та пообламуваними на каменях, на порогах рогами, нечистий, всiвшись на пласкому каменi, вiд чого його чорний зад одразу став бiлим вiд пташиного послiду; сердиться й кличе найгарнiшу на всiх порогах, серпоброву русалку Мар'яночку, а вона не йде, ховаеться серед подруг помiж гостро скелля й регочеться з чортиська, який нiяк не хоче змиритися з тим, що вже старий, що не гоже йому залицятися до молодих русалок та вiдьмачок; як стрибають з розбiгу, з найвищоi скелi у Пекло верткi, в'юнкi, регiтливi чортенята, а потiм, випливши, гострять об скелю коротенькi рiжки; тiльки один згук, тонкий i гострий, як лезо ножа, пробивався в iхнiй сон, то плакала на вершечку скелi нiчниця чи якась iнша птаха, а може, й не птаха, а згублена душа, яка прийняла образ птаха, оплакувала свою далеку, вже перетлiлу на порох плоть i всю рiдню, оплакувала всiх погинулих на порогах i тих, що ще мають погинути в цьому одвiку вiльному й невiльному, густо скропленому кров'ю краi.

III

Матвiй прикро, аж чиргикнуло об ручицю колесо, розвернув у тiснiй вуличцi конi, вони зупинилися, здали назад, кiнець дишла вискочив на той бiк ворiт.

Ворота iз соснових тичин – по двi тичини вкупi – старi й благенькi, пiдпертi кiлком.

– Одчиняй, – сердито гарикнув Матвiй, i Сидiр неохоче посунувся з воза. Зняв з пiдворiтнього стовпа лозову каблучку, поволеньки потягнув ворота. Вiн спав усю дорогу й зараз дер позiхами рота, дрiмки позалягали в густих бровах, в очах, кутиках великого губатого рота.

И сам великий, як гора, чорний, неначе циган, ще й шкiра на обличчi лиснiе. Сидору тiльки сiмнадцять, а на взiр – дебелий дядько. Матвiевi вiн не родич, i не син, i не наймит, а воднораз родич, i син, i наймит. Запiзнав вiн його лiт одинадцять тому. Переймали татарський полон на Синюсi, татари кинулися кiньми у воду, полишили на березi гирю бранцiв, покинули тороки, i в них, у шкiряному мiшку для овечого сиру вовною досередини, знайшли хлоп'я.