Гетьманський скарб

Розглядати, як менi здавалося, було нiчого: великий лоб, великий нiс, великi, ледь викривленi губи, через що трохи шепелявлю, надто коли розхвилююся, ще й вуха, неначе вареники. Може, тiльки чуприна не кепська, хвиляста, густа, м'яка. Оленка дрiмала, пiдклавши пiд щоку подушку, така мила, така нiжна, i я аж позаздрив Якову, поставив iх поруч у мислях – бiляву веселу Оленку й чорного, важного, розкаряченого Якова, й чомусь пожалiв ii.

У Якова губи, як п'явки, i очi чорнi, крапчастi. Його батько, жид у другому колiнi, отже, кровi жидiвськоi в Яковi мало, тiльки порода превипирае, його батько чоловiк крутий, жорсткий, закоржавiлий – все в походах та походах, таким, мабуть, буде i його син.

Аби вiдволiкти Улясю вiд споглядання моеi непривабливоi персони, я вказую на металеву скриньку на ланцюзi, якоi ранiше не бачив.

– Що це таке?

– А ти вiдгадай, – заграла очима Уляся.

Я знизую плечима.

– Там грошi на дорогу. І прикраси. Може, сподобаюся комусь i вiн вiзьме мене замiж. Як ти гадаеш, можу я кому-небудь сподобатися?

– Болотяному дiдьку, – огризаюся.

І раптом:

– Іване, кажуть, у Європi лицарi за дiвчину проштрикують один одного шаблями. А ти… проштрикнув би кого-небудь?

Я розгублююся.

– Мабуть… нi. Та й тепер вже не штрикають. То ранiше.

– Не проштрикнув би?

– Ну… Якби вiн мене дуже образив.

– А якби образив мене?… А ти стояв поруч?

– Тебе нiхто не образить. Ти – гетьманiвна.

– Не хитруй.

Й глибоко зiтхае.

– Нiхто мене, Іване, не кохав i не покохае… Це я так… Та й цур йому, тому коханню. Кажуть, що воно, як хвороба. Чи правда? – І дивиться на мене по-пташиному, повернувши голову в бока.

– Звiдки менi знати…

– Ти ще не закохувався жодного разу?

– Тисячу разiв, – випалюю я.

Уляся дивуеться.

– Як то?

– А так… У Киевi. Побачу гарну панянку й одразу закохаюся, – виповiдаю правду. – А завтра побачу ще iншу… Вродливiшу.

– Страшний ти парубок, Іване, – регочеться Уляся i враз серйознiе. – То не кохання. То так. А я й сама… Та ж я й не гуляла, не дiвувала ще. Мати й зараз мае мене за дитину. На вулицю не пускала. А ти не знаеш, чи правда, що там хлопцi з дiвчатами цiлуються? Грища всiлякi з цiлуваннями, в хусточки або в дiжечки.