Гетьманський скарб

Старiсть тих дiдiв i калiк гiрка, Запорожжя, яке утримувало iх своiм коштом, поруйноване, а козацькi державцi бояться давати грошi, оскiльки на сiчовикiв упав гнiв монарший, упав та й учавив у прах земний. Бiля самого монастиря став на постiй полк московський i чинить ченцям усiлякi шкоди.

– І зi Скальського монастиря також приiхали ченцi, просять слушноi детермiнацii, щоб iм повернули грунти, якi забрав за Ворсклою майор Греков, – оповiдав Савич. – Ускаржилися вони до бригадира в Котельву, а той звелiв усi копцi монастирськi знести й покопати новi, собi землю забрав.

Про постiй вже знали всi.

– А що ти одписав киiвським ченцям? – запитав хтось лiнивим голосом.

– А ось що. – Зашелестiло, либонь, писар дiстав складеного аркуша й прочитав, аби старшина перейнялася чернечими бiдами i водночас помилувалася ладом письма.

«Ясний у Бозi преосвященний мосце отче митрополите Киiвський i Галицький, архiпастиру милостивий, в духу святому отче й добродiю. Пан вiйт киiвський, будучи тут, у Глуховi, повiдав нам, що по всiх труднощах, якi од вiйськ великоруських мiсту Киеву, усiм без винятку громадянам тамошнiм, навiть чорноризцям, чиняться, за едину вiдраду милiсть вашого преосвященства маючи, жалiбно ускаржився, що особливо слизько стало жити ченцям межигiрським, солдати грабують iх на дорогах, не пускають у пущi, забирають собi дрова в лiсi рубанii, витравлюють монастирськi сiнокоси кiньми своiми, отож жалоснi будьте, ваше високе в Бозi превелебство, й содiйте милiсть та одведiть руки злii».

Хтось буркнув з кутка, я наледве розчув:

– Ускаржився заець зайцевi. Що той митрополит може вдiяти? Йому самому хвоста колодою прищемили. Написав би хоч киiвському губернатору.

– Уже писав, – ображено вiдказав Савич.

– Матимемо лихо з цим новим постоем, – обiзвався хтось лiнькувато. – Розорять вщент край наш, пооб'iдають усiх до п'ят.

– У моему колишньому полку в селi Лiскiвцях п'яний драгунський капiтан з денщиком не втрапили додому й почали грюкати в хату до писаря, – розповiдав Савич. – Писар iх не впустив, капiтан видобув шпагу, денщик – палаша, i почали штрикати в дверi, а далi розбили вiкно й влiзли до хати. Писар ухопив лопату, що нею хлiб у пiч садовлять, шелехнув капiтана, а денщик утiк, покликав солдатiв, драгунiв, почали вони добувати хату.