Володимир Винниченко

Винниченковi, як i його героевi Федьку, були до вподоби ризикованi розваги, прагнення гострих вiдчуттiв, вiдчайдушно-веселий бешкет, незвичайнi вчинки, якi ошелешують дорослих. Яка широка натура, яка горда затятiсть, спритнiсть, навiть зухвальство! Усе це приваблюе в образi Федька, так само, як i його надiйнiсть, готовнiсть узяти на себе чужий «грiх», не ховаючись за iнших. Таким був i сам письменник: руйнiвник стандартiв i правил, гордовитий, iмпульсивний та честолюбний.

У семирiчному вiцi Володимира вiддали до народноi школи.

Шкiльна наука приваблюе хлопця, жага до навчання в нього така ж сильна, як i до iнших виявiв життя. Легко опановуючи знання, вiн завжди був першим учнем у класi. Саме тому його вчителька переконала батькiв Володi в тому, що вiн повинен навчатися далi. Батьки погодилися – i Володимир, щоб здобути середню освiту, вступив до чоловiчоi гiмназii.

Учнi гiмназii переважно були дiтьми заможних батькiв, якi могли собi дозволити сплачувати за навчання доволi велику суму. Батьки ж Володимира насилу знаходили грошi, щоб заплатити за кожен наступний семестр навчання сина, iнколи вони навiть не встигали платити своечасно.

Найiмовiрнiше, якби не допомога старшого брата Андрiя, навчання хлопця закiнчилося б досить швидко.

Винниченковi пощастило, i вiн мав змогу вивчати iсторiю, фiзику, iноземнi мови, географiю, навiть вiдвiдувати уроки спiву й гiмнастики. Але ставлення до нього в гiмназii з боку учнiв завжди було зверхнiм. Ким вiн був в уявленнi однокласникiв? Хлопцем з незаможноi родини, який завжди розмовляв украiнською, що на той час сприймалося як доказ його приналежностi до соцiальних низiв.

Не раз вiн чув у гiмназii образливi дорiкання: «Мы тебя учим на чиновника, а не на свинопаса». Але це чув той самий хлопець, який з дитинства звик боротися й перемагати. Володимир завжди вiдчував свою внутрiшню перевагу, то ж як вiн мав реагувати на презирливi погляди, на таку зневагу до всього, що було його життям? Звiсно ж протестом! Винниченко, навмисно загострюючи конфлiкт iз деякими учнями та вчителями, демонстративно розмовляв украiнською та пишався своiм походженням.

У цей же час вiн починае цiкавитися лiтературною творчiстю. Уже за першу свою поему про Запорозьку Сiч, написану ще в чотирнадцять рокiв, В. Винниченко дiстав тиждень темного карцеру в гiмназii, який потiм назвав своiм «першим полiтичним ув’язненням».

Володимир, досягнувши дев’ятнадцятирiчного вiку, вже мав певнi лiтературнi уподобання. Вiн захоплювався творами М.