Історія чемпіонатів Європи з футболу

А на 53-й хвилинi пiсля поданого Анатолiем Байдачним кутового Анатолiй Коньков забив гол, який, як з’ясувалося потiм, виявився переможним.

Угорцi не збиралися здаватися – на поле вiдразу ж з’явилися нападники Дунаi i Флорiан Альберт, i в грi знову наступив перелом. І з 60 хвилини до фiнального свистка вже виблискував своею майстернiстю Рудаков: за останнi пiвгодини вiн вiдбив шiсть ударiв у створ з гри i навiть пенальтi! Це трапилося пiсля того, як пiд саму завiсу матчу Хурцилава уклав на траву ветерана збiрноi Угорщини Альберта.

Пiдiйшов до м’яча Замбо, бив у лiвий вiд Рудакова кут не на силу, а на точнiсть. Воротар киiвського «Динамо» не став стрибати до удару i витягнув м’яч практично в нижньому кутi.

Цей момент i став ключовим у першому пiвфiналi. Як зазначае WorldSoccer, якби основний час матчу завершився внiчию, в додатковi пiвгодини шанси угорцiв були значно вищими, оскiльки вони виглядали краще пiдготовленими фiзично i думали виключно про перемогу, тодi як радянська команда лише вiдбивалася.

У паралельнiй зустрiчi в Антверпенi, де стадiон був переповнений, бельгiйськi уболiвальники побачили, що iхня молода команда вже досягла рiвня провiдних свiтових збiрних. Господарi боролися зi збiрною ФРН за кожен клаптик футбольного поля, бiльше володiли м’ячем i навiть завдали бiльше ударiв по воротах, нiж «непереможна машина». Бiда бельгiйцiв була в тому, що лише двiчi вони не встежили за ривками Мюллера. Цього нiмцям виявилося достатньо для пiдсумковоi перемоги.

Бельгiйськi вболiвальники так засмутилися з поразки своеi збiрноi, що за три днi пiдтримати свою команду в матчi за трете мiсце в Льежi зiбралося менше семи тисяч прихильникiв футболу. А подивитися було на що, адже Раймонд Гуталс створив у Бельгii вiдмiнну команду. У воротах стояв Крiстiан Пiо – один з кращих голкiперiв Європи того часу. В оборонi заправляв досвiдчений 31-рiчний захисник «Андерлехта» Жорж Хейленс. З центру поля дiями партнерiв «диригував» талановитий диспетчер Вiлфрiд Ван Мур.

Але головна «зiрка» нацiональноi команди грала попереду – форварда Поля Ван Хiмста знали у всiх куточках Європи. Бельгiйцi впевнено переграли угорцiв, що так i не оговтались вiд «несправедливоi» поразки в пiвфiналi.

Фiнальний матч, як не сумно про це писати, вийшов грою «в однi ворота». Нi морально-вольовi якостi, нi зiгранiсть, нi оборонна тактика – нiщо не допомогло збiрноi СРСР встояти перед кращою командою континенту.