Ротонда душогубців

А вiн удавано смiявся i говорив:

– Та ми ж i так чоловiк та жiнка… Ми ж i так щоночi удвох спимо…

Гапуся сердилася i подавала останню свою аргументацiю, що у неi, мовляв, у цю пору прочищалася кров, а тепер немае, щось усерединi загатило. І iй страшно стае, що ж далi буде? І допитувалася, чи тепер е куди подавати скаргу, бо люди говорять, що колись на того, хто скривдить дiвчину, було можна подавати в суд. І за цi днi Маздигоновi ставало цього доволi. Вiн постановив визволити себе iз почувань, зв'язаних з Гапусею, але селянськi умови i затишок Маздигона схиляли до приемностей з нею, i вiн вiдкладав.

І враз оце приiхав хтось iз самоi Москви наводити порядки… І вiн почав дiяти пiд тиском тiеi совiстi, що змушуе i всякого злочинця ховати слiди, аби тiльки себе назовнi являти порядною людиною. Бо нi один злочинець, навiть за всi своi удачно накоенi грiхи, не промiняе отiеi зовнiшньоi таблички, що зветься поряднiстю. І через те Маздигiн так легко з гарячоi голови просто викинув дiвчину геть вiд себе туди, вiдки скарга на його або не могла з'явитися, або могла, але дуже забарившися.

І враз вiн почув вiддалений тупiт нiг, та й заглянув у причiлкове вiкно своеi кiмнати, i побачив, що iде чорненький, чепурний чоловiк, тримаючи в руцi ленiнську кепку, а поруч iз ним селянин iз чамайданом. Пiдiйшли до ворiт шкiльноi садиби, i селянин поставив чамайдан i зупинився, щось гаряче говорив. І скiльки Маздигiн не придивлявся, але селянина не впiзнав. І довго випроводжав його тягучим поглядом ще й тодi, коли явно чути було стукiт у дверi про дозвiл увiйти, i коли Неля скочила iз лiжка, стала коло дверей i люто почала гавкати.

– Куш назад!..

І вiдчинив дверi. Собака ж у цей час, вискочивши знов на лiжко, стояла з пiдведеними трохи вухами i дивилася на нову появу. Гiсть швидко переступив порiг, пiдiйшов до першого вiкна i поставив пiд ним свою вагу, а на неi свою кепку поклав. І простяг праву руку до господаря, i промовив:

– Парцюня… Спецiально до вас iз самоi Москви… Ну, у вас, видно, буде що робити, бо селяни мене зустрiли коло аероплану з такими вимогами, що нiхто б не сподiвався.

– Порядки?.. – нервово перепитав Маздигiн, а той йому:

– Нi, про вас вони нiчого ще не говорили. Але ви розумiете, як може така вимога вразити ту людину, що приiхала поглиблювати революцiю на селах, а вiд неi вимагають порядкiв?..