Ротонда душогубців

Нi стук, нi брязк, нi цок, нi плеск води не виривався iз тишi. І Маздигiн i цим був удоволений, i переводив погляд то до дверей кухнi, то до комсомольця. І в поглядi був i допит, i радiсть перемоги. І довершуючи загальне враження, вiн сказав, нiби жалкуючи:

– Вони останнi днi поводилися в селi так, неначе подурiли. Тiльки те й робили, що пили та лаяли Совецьку владу. І далi вже таке терпiти не можна було. І я мусив виконати свою повиннiсть перед партiею…

Пiд час цього, що Маздигiн говорив, у комсомольця почало прояснюватися на обличчi якесь злорадство чи, може, тiльки втiха, бо вiн, чухаючи потилицю i аж нiби винувато, почав так говорити, як говорить бувае селянський оповiдач, коли думае несподiвано здивувати слухачiв i виграти i собi вдоволення:

– А ви знаете, товаришу Парком, що оце, як я… та й тi товаришi, з якими ми вiдгонили арештованих… Як оце, iдучи назад, порiвнялися з цариною, то, iй-богу, просто на наших очах за селом проти Цибульки сiв аероплан.

І до його люду так i посунуло. А вiдти вилiз чорненький чоловiк i каже, що вiн навмисне приiхав до нас наводити порядки… Такий невеличкий… І каже людям, що вiн iз самоi Москви i пробуде у нашiм селi з тиждень. І допитувався, де школа. Вiн, мабуть, уже швидко тут i буде…

Треба було бачити самому читачевi той жах, який виявився на всiй постатi Маздигона, щоб зрозумiти, що то воно таке е несподiванка для людини з порушеним сумлiнням. Товариш Маздигiн був просто замовк усiм своiм чуттям i вицвiв у своiм поглядi до безкольорового i зчерствiлого звичайного шкляного виразу.

І його обличчя й тепер було справлене до кухнi, якесь вже таке несамовито неживе i стовпувато невиразне, що навряд таке можна знайти навiть у тих кам'яних бабiв, що можна зустрiти ще на Волинських узвишшях. Та й цi порiвняння не можуть дати образу того очманiння, яке виявив товариш «Парком».

І коли вiн трохи опритомнiв, то гарячково ухопив лiворвер iз рiжка стола. Схопився i потiм, упхнувши зброю у кишеню, швиденько пiдiйшов до кухонних дверей, аж Неля на лiжку пiдвела голову, i, ставши на порозi, вiн облесливо i ласкаво звернувся до своеi «господинi»:

– Гапусю, швиденько, серце, кидай варiння та готування… Ти вже, мабуть, усе споготовила?.

.

– Усе. Треба тiльки у тарiлки наливати та розкладати.

– То ти вже не турбуйся, серце, а бiжи мерщiй додому та трохи причепурися i чекай, поки я тебе не покличу. Гiсть прийде, то ти будеш служити йому… Іди ж, не барися i сама не вертайся. Жди, вiн прийде, i я зараз же й покличу.