Ротонда душогубців

І вся солдатня без команди повернулася очима в центр. І в ту ж мить верескнув повний несказанноi розпуки крик молодоi украiнки. Але його заглушив спiв великоi кiлькостi пiтних та розгарячених горлянок: зачули про таке та ще й про те, що у сiльрадi червоноармiйцi питалися i за Івана, то рiшили, що i iм так може накотитися якесь лихо. І зiйшли з рiдного двору у сусiдськi села перебути поганий час. Та й забарилися так, що тепер не мали змоги з'явитися навiть на похорон матерi.

І два червоноармiйцi спустили вниз лiхтарi, а другi два повели оглушену переляком дiвчину до червоноармiйського кола.

І чи пiсля такого об'еднання Украiни з Москвою мiг бути якийсь клопiт у Мадеса про батька i про те, що грамотний брат живе напередоднi того, аби бути оголошеним бандитом… І що йому у рiднiй землi будуть дверi вiдчиненi тiльки для виходу на той свiт, а для входу тiльки у тюрму? А про iнших братiв i сестер нема чого говорити, бо яка мати мертва чи жива може зiбрати до себе, хоч на хвилину, тих дiтей, що москалi розженуть по свiтах та по шляхах? Вiд материного горя ще можна уявити собi далечiнь, яка кiнчаеться Богом i вимрiяною людьми правдою.

А вiд московськоi волi, що веде украiнських дiтей по закривавлених шляхах дiйсностi, немае можливостi навiть подумати про якусь далечiнь, яка кiнчаеться Богом i вимрiяною людьми правдою, та ще й з тiею господарською дiйснiстю, де самотня i прив'язана скотина не тужила б ревом iз повiтки за статечною та дбайливою господинею.

Роздiл другий.

Іван Овсiйович i батько

І враз надворi почулася хода людини, i Іван Овсiйович перервав думку i геть-чисто став iншим: iнший настроем i такий до тих думок, що iшли, як i той птах до своеi пiр'iни, яку згубить. І справив вiн свою увагу на те, хто йде. Такий душевний рух, як цей, мiг виробитися тiльки безугавною обережнiстю iз словом у тих обставинах, серед яких вiн жив у Киевi. Може, вiн би i спокiйнiше закiнчив свое думання, якби вiд його передбачала

3-под города iдьом,

за Дунаем турка бйом!.

.

І спiв плигав пiд зоряним небом ревом жорстокостi, то реготом перемоги, то свистом нахрапного шалу. І ця душогубська оргiя крику, реву, свисту тяглася, мабуть, з годину. Вона заглушала собою те, що коiлося в серединi кола. А навмисне для цього призначенi москалi, порозганявши селян вiд страшноi екзекуцii, що глушилася ревищем, ходили навколо кола i стерегли жах, що уставав цинiчним та роз'юшеним гвалтом до зоряних небес.