Марко Вовчок

Марко Вовчок

Т. М. Панасенко

Знаменитi украiнцi

Марка Вовчка (лiтературний псевдонiм Марii Олександрiвни Вiлiнськоi, 1833—1907) справедливо називають лiтературною донькою Т. Шевченка. Твори письменницi вiдiграли провiдну роль у становленнi украiнськоi реалiстичноi прози. Найвищого iдейно-художнього рiвня досягае Марко Вовчок у зображеннi трагiчноi долi жiнки-крiпачки, яка в тогочасному суспiльствi зазнала найбiльшого приниження i безправ’я. За словами І. Франка, «з простотою, красою й нiжнiстю ii мови й стилю в’яжеться нерозривно ii нiжна любов до всiх нещасних i страждущих, а особливо до найбiднiших мiж бiдними – до жiнок…»

Т.

 Панасенко

Марко Вовчок

Яке величне, прекрасне створiння ця жiнка.

    Тарас Шевченко

Це талант сильний, чудовий.

    Микола Чернишевський

Щасливе нещасливе дитинство

«Багато рокiв минуло вiдтодi, люба дитино моя, коли я в цей же час тримала маленьку новонароджену дiвчинку на руках своiх… Мати моя, ця свята жiнка, подiляла зi мною цiлком мое щастя – i скiльки любовi, турботи й надiй стрiло тебе при появi на свiт Божий…» – писала мати письменницi дочцi у листi до дня ii народження.

Народилася Марiя Олександрiвна Вiлiнська (вiдома в лiтературi пiд псевдонiмом Марко Вовчок) 10 грудня 1833 року в маетку Єкатерининське Єлецького повiту Орловськоi губернii у збiднiлiй дворянськiй родинi. Їi батько, Олександр Олексiйович Вiлiнський, був армiйським офiцером, мати, Парасковiя Петрiвна Данилова, походила iз дворянського роду. Маетком Єкатерининське на той час управляла по смертi чоловiка бабуся новонародженоi, Марiя Олександрiвна Данилова, за першим чоловiком – Шаталова, а за родинними легендами – литовська князiвна Радзивiлл, яку свого часу викрав у батькiв армiйський офiцер Шаталов, щоб потiм побратися.

Тож у жилах Марii текла украiнська, росiйська й литовська кров. Батько Марii Вiлiнськоi походив iз Чернiгiвщини. Коли iй виповнилося три роки, батька перевели з Сибiрського гренадерського полку до Тульського гарнiзонного батальйону, що дало йому змогу частiше бувати вдома, з дружиною й дiтьми, а Парасковii Петрiвнi – частiше навiдувати чоловiка. Вiн любив украiнськi пiснi й навiть записував iх у збiрник з нотами, а часом i сам складав музику. Друзi Олександра й Парасковii Вiлiнських знали iх завжди лагiдними, привiтними i веселими.

У 1840 роцi Олександр Олексiйович через хворобу пiшов у вiдставку «з нагородженням чином пiдполковника, з мундиром та пенсiоном на двi третини жалування».