Іван Мазепа

Мине всього декiлька рокiв, i Мазепа отримуватиме в Москвi нагороди, рiвнi цiлому статку. Але тодi, для напiвполоненого з непевним положенням, це було вже блискучим початком кар’ери.

15 серпня в столицю прискакав черговий гонець Самойловича з проханням гетьмана вiдпустити Мазепу. 22 серпня цар написав Сiрку, що вказав iхати Мазепi в Украiну i «жить ему велели с женою и с детьми при своих добрах на сей стороне Днепра»[76 - Там же. № 184. С. 610—611.].

Так, усупереч своiй волi i переконанням, Мазепа потрапив на Лiвобережжя до Івана Самойловича.

Життя знову належало починати наново.

Роздiл 3

Шлях до гетьманськоi булави

У тридцять п’ять рокiв Мазепа утрете починав свое життя наново. Усi колишнi успiхи й заслуги залишилися на Правобережнiй Украiнi, i тепер треба було затвердитися у ворожому йому станi старшини, де всi дивилися на нього як на дорошенкiвского наближеного, такого, що дивом уникнув Сибiру i плахи. Для того, щоб краще зрозумiти усю складнiсть положення, в якому виявився Мазепа, потрiбно познайомити читача з тими людьми, хто складав елiту Лiвобережноi Украiни i зосереджував у своiх руках мiсцеву владу.

Іван Самойлович, гетьман «обох берегiв», був сином священика, що отримав початкову освiту в Киево-Могилянськiй академii. Уся його «козацька» кар’ера, починаючи з писаря в Прилуцькому полку (в серединi 50-х рокiв, у перiод повстання Хмельницького), була пов’язана з Лiвобережжям. При гетьмановi Іванi Брюховецькому вiн був чернiгiвським полковим осавулом, при Дем’янi Многогрiшному – генеральним (вiйськовим) суддею.

Йому належали великi маетностi на Лiвобережжi. Його обрання гетьманом було вигiдне старшинi, яка прагнула припинити сваволю «чернi», покiнчити з полiтичною Руiною й економiчною розрухою. У нього були честолюбнi плани вiдтворення единоi Гетьманщини, поширення своеi влади на Слобiдську Украiну. Для усього цього був потрiбний тямущий i обiзнаний помiчник. До того ж, що було особливо важливо в страшнi роки поголовноi зради, – вiрний помiчник.

Мазепа, як уже говорилося вище, «зачарував» гетьмана. С. Величко, незважаючи на вороже до нього ставлення, визнае, що той служив вiрно, охоче i добре, як людина розумна, в усiх справах старанний i послужливий. До того ж, проявивши на допитах лояльнiсть по вiдношенню до Дорошенка, вiн довiв свою здатнiсть бути вiдданим. Важливу роль грав i той факт, що Мазепа, за влучним виразом С.