Іван Мазепа

Таким чином, завдяки своему одруженню Мазепа вiдразу ставав близькою i довiреною людиною в оточеннi гетьмана Дорошенка. Це зайвий раз доводить, що над Мазепою не панувала нiяка «пляма ганьби» в стилi небилиць Пасека – можна не сумнiватися, що iнакше йому б не дозволили порiднитися з вищою козацькою елiтою Правобережжя.

Шлюб Мазепи доводить, що всупереч шаблону, що використовуеться в певного роду лiтературi, вiн абсолютно свiдомо зробив свiй «козацький» вибiр, розiрвавши усi нитки, що зв’язували його з Варшавою.

Звичайно, нi про який «бурхливий роман» з Фридрикевич принаймнi з боку Мазепи, мови не йшло. Без сумнiву – шлюб за розрахунком. Вчинок, що безумовно, свiдчить про честолюбство нашого героя i про його пристрасне бажання зробити кар’еру. Втiм, навряд чи в iсторii були полiтичнi або вiйськовi дiячi, позбавленi честолюбства. Але, з iншого боку, як ми побачимо нижче, Мазепа дотримуватиметься вiрностi дружинi аж до ii смертi, а також пiклуватися про ii дiтей. У самого гетьмана дiтей не було, дочка, що народилася, незабаром померла.

Слiд зазначити ще один момент: саме впродовж цих декiлькох непростих рокiв Мазепа перетворився iз запального й зарозумiлого молодика, який хапався за шаблю в приймальнi короля й наважувався вiдправитися до гетьмана з регалiями влади, у того Мазепу, який так i залишився для iсторикiв загадкою. У потайного, що недовiряв нiкому, стриманий на емоцii та ховав за сiмома печатками своi мрii i плани. Тiльки маючи величезну силу волi й незвичайну цiлеспрямованiсть, вiн мiг учинити це перетворення, що дозволило йому стати успiшним дипломатом i полiтиком.

Дуже показовi два незалежнi вiдгуки людей, що добре особисто знали надалi Мазепу. Орлик писав: «…вiд покiйного Мазепи навчився я, що коли у свою чергу треба висловити свою думку, то нерiдко бувае краще зовсiм промовчати». А Жан Балюз вiдзначав, що коли Мазепа «розмовляе, то бiльше любить мовчати й слухати iнших. Вiн належить до тих людей, що вiддають перевагу або взагалi мовчати, або говорити i не сказати»[48 - Лист Жана Балюза про Мазепу.

// Мацькiв Т. Іван Мазепа в захiдньоевропейських джерелах. К.-Полтава, 1995. С. 105.]. І це при тому, що, як ми можемо судити з окремих нюансiв i епiзодiв, що дiйшли до нас, Мазепа залишався в душi гордiем, здатним на нестримну пристрасть, не позбавленим марнославства, що усвiдомлюе свою перевагу, i небайдужим до зовнiшнiх атрибутiв своеi влади.