Iсторiя повсякдення. Київ. Початок ХХ століття

947)

Пiд впливом замаху, коли (поки) прем’ер був ще живий, у депутатiв Киiвськоi мiськоi думи виникла iдея нагородити голову Ради мiнiстрiв, гофмейстера (керуючого монаршим двором) Петра Столипiна званням почесного громадянина Киева. Наступного пiсля трагедii в оперi дня вiдбулось екстрене засiдання думи, на якому, вочевидь, й було ухвалено вiдповiдне рiшення. Вже 3 вересня мiський голова Іполит Дьяков за процедурою направив киiвському губернатору Олексiю Гiрсу прохання клопотатися про подальше просування справи.

Вочевидь, тут вiдбувся прояв звичаю надавати звання почесного громадянина представнику вищих урядових кiл як вияв лояльностi, до того ж мiськiй думi нi до чого був негативний iмiдж Киева як мiста, де можуть ставати такi прикрi випадки, як полiтичнi вбивства. Тим доречнiшим виявився поспiх в ухваленнi рiшення, коли прем’ер помер – тут уже був мотив вшанування та визнання заслуг високопосадовця, якого вбили з полiтичних мотивiв. На додачу до надання звання почесного громадянина вулиця, на якiй розташовувалася клiнiка, де прем’ер пiшов iз життя, була перейменована на Столипiнську.

Дев’ятого вересня Столипiна поховали, тексти жалобних телеграм заповнили телеграфнi стрiчки та приймальнi високих кабiнетiв, у скорботних адресах Петро Столипiн серед iнших його титулiв i чинiв уже йменувався почесним громадянином мiста Киева. Вочевидь, на швидкiсть ухвалення рiшення вплинула i сама трагедiя, i контекст загальноi скорботи, байдуже – вдаваноi чи щироi, яка охопила Киiв та iмперiю.

Згiдно з побажанням, висловленим у заповiтi: «Я хочу быть погребенным там, где меня убьют» – Петра Столипiна було поховано в Киевi, бiля стiн Трапезноi церкви на територii Киево-Печерськоi лаври. На панахидi були присутнi члени уряду та парламенту, представники армii та флоту, всiх цивiльних вiдомств, а також пересiчнi кияни. Надгробок iснуе в Лаврi й нинi, часом його навiть прикрашають квiти.

Дуже швидко по смертi полiтика, вочевидь, пiд час органiзацii похорону та в процесi клопотань про надання звання почесного громадянина мiста Киева, виникла iдея спорудити йому пам’ятник. Тогочасний процес збирання коштiв був повiльнiший за сучасний, але, попри це, потрiбну суму зiбрали швидко. До другоi рiчницi смертi Петра Столипiна, 6 вересня 1913 року, монумент було вiдкрито перед Киiвською мiською думою на Хрещатику.