На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Останні свідки. Соло для дитячого голосу» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Биографии и мемуары. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Останні свідки. Соло для дитячого голосу

Автор
Дата выхода
23 сентября 2020
🔍 Загляните за кулисы "Останні свідки. Соло для дитячого голосу" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Останні свідки. Соло для дитячого голосу" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Светлана Алексиевич) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Маленькі розповіді маленьких дітей… Вони мимоволі стали свідками того, що відбувалося в роки Другої світової війни, і, напевно, немає більш страшних спогадів. «Останні свідки» – це історії різних людей про епізоди їхнього дитинства, що прийшлося на 1941–1945 роки, історії хлопчиків і дівчаток, яким довелося подорослішати добре якщо в 12–14 років, а комусь і в п’ять або в сім. На їхніх очах вбивали сусідів, друзів, батьків, братів і сестер; їм доводилося турбуватися про молодших дітей, які залишалися, вони намагалися вижити в концентраційних таборах, не померти з голоду…
Світлана Алексієвич брала інтерв’ю у безлічі людей, хто був дитиною в ті страшні роки, і книга ця – жахлива правда про ту війну, як її бачили діти. Діти, які раптово були позбавлені всього, що було таким звичним: будинку, тепла, батьків, їжі… Які не розуміли, за що вбили їхніх батьків, зруйнували їхній будинок?.. За що у них вкрали дитинство?..
📚 Читайте "Останні свідки. Соло для дитячого голосу" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Останні свідки. Соло для дитячого голосу", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Одного разу я пiдiйшла до неi, i вона менi… Розповiла… Про мишку… Ми разом сидiли й пильнували тiеi мишки…
Усю вiйну я говорила й очiкувала, що, коли закiнчиться вiйна, ми запряжемо з дiдусем коня й поiдемо шукати маму. У дiм заходили евакуйованi, я в усiх запитувала: «Ви не зустрiчали мою маму?». Евакуйованих було багато, так багато, що в кожному домi стояв баняк теплоi кропиви. Якщо люди зайдуть, щоб iм було чогось теплого поiсти. Бiльше нiчого було дати… Але баняк кропиви стояв у кожному домi… Я це добре пам’ятаю.
Вiйна закiнчилася… Чекаю день, два, за мною нiхто не iде. Мама за мною не iде, а тато, я знала, в армii. Чекала я так два тижнi, далi чекати не було сили. Залiзла в якийсь поiзд пiд лавку й поiхала… Куди? Не знала. Я думала (це ж дитяча свiдомiсть iще), що всi поiзди iдуть у Мiнськ. А в Мiнську на мене чекае – мама! Потiм приiде наш тато… Герой! Із орденами, з медалями.
Вони пропали десь пiд бобмами… Сусiди потiм розповiдали – поiхали вдвох шукати мене. Побiгли на станцiю…
Менi вже п’ятдесят один рiк, у мене е своi дiти.
«Такi гарнi нiмецькi iграшки…»
Таiса Насветнiкова – 7 рокiв.
Зараз – учителька.
Перед вiйною…
Як я себе пам’ятаю… Усе було добре: дитячий садок, свята, наш двiр. Дiвчатка та хлоп’ята. Я багато читала, боялася черв’якiв i любила собак. Жили ми у Вiтебську, тато працював у будiвельному управлiннi. Із дитинства я найбiльше запам’ятала, як тато навчав мене плавати у Двинi.
А потiм була школа.
У першi ж днi вiйни тато пiшов на фронт. Я пам’ятаю прощання на вокзалi… Тато весь час переконував маму, що вони вiдженуть нiмцiв, але щоб ми евакуювалися. Мама не розумiла: навiщо? Якщо ми залишимося вдома, вiн швидше нас знайде. Одразу. А я все повторювала: «Таточку, рiдненький! Тiльки повертайся швидше. Таточку рiдненький…»
Їхав тато, через кiлька днiв iхали й ми.







