На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Останні свідки. Соло для дитячого голосу» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Биографии и мемуары. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Останні свідки. Соло для дитячого голосу

Автор
Дата выхода
23 сентября 2020
🔍 Загляните за кулисы "Останні свідки. Соло для дитячого голосу" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Останні свідки. Соло для дитячого голосу" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Светлана Алексиевич) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Маленькі розповіді маленьких дітей… Вони мимоволі стали свідками того, що відбувалося в роки Другої світової війни, і, напевно, немає більш страшних спогадів. «Останні свідки» – це історії різних людей про епізоди їхнього дитинства, що прийшлося на 1941–1945 роки, історії хлопчиків і дівчаток, яким довелося подорослішати добре якщо в 12–14 років, а комусь і в п’ять або в сім. На їхніх очах вбивали сусідів, друзів, батьків, братів і сестер; їм доводилося турбуватися про молодших дітей, які залишалися, вони намагалися вижити в концентраційних таборах, не померти з голоду…
Світлана Алексієвич брала інтерв’ю у безлічі людей, хто був дитиною в ті страшні роки, і книга ця – жахлива правда про ту війну, як її бачили діти. Діти, які раптово були позбавлені всього, що було таким звичним: будинку, тепла, батьків, їжі… Які не розуміли, за що вбили їхніх батьків, зруйнували їхній будинок?.. За що у них вкрали дитинство?..
📚 Читайте "Останні свідки. Соло для дитячого голосу" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Останні свідки. Соло для дитячого голосу", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Вiн такий веселий…
Вранцi прокинулася вiд страху… Вiд якихось незнайомих звукiв…
Мама з татом думали, що ми спимо, а я лежала поряд iз сестричкою i прикидалася, що сплю. Бачила: тато довго цiлував маму, цiлував обличчя, руки, а я дивувалася, що нiколи ранiше вiн так ii не цiлував. У двiр вони вийшли, тримаючись за руки, я пiдскочила до вiкна – мама повисла в тата на шиi й не вiдпускала його. Вiн вiдiрвав ii вiд себе й побiг, вона наздогнала й знову не пускае i щось кричить. Тодi я теж закричала: «Тату! Тату!»
Прокинулися сестричка та братик Вася, сестричка дивиться, що я плачу, й вона закричала: «Тату!» Вискочили ми всi на ганок: «Тату!!» Батько побачив нас i, як зараз пам’ятаю, охопив голову руками й пiшов, навiть побiг.
Сонце свiтило менi в обличчя. Так тепло… І тепер не вiриться, що мiй батько того ранку йшов на вiйну. Я була зовсiм маленька, але, здаеться менi, я розумiла, що бачу його востанне. І вже нiколи не зустрiну. Я була зовсiм… Зовсiм маленька…
Так i зв’язалося в мене у пам’ятi, що вiйна – це коли немае тата…
А потiм пам’ятаю: чорне небо i чорний лiтак.
Хтось iз солдатiв запитував мене: «Дiвчинко, як тебе звати?» А я забула… «Дiвчинко, а як твое прiзвище? Як звати твою маму?» Я не пам’ятала… Ми сидiли бiля маминого горбочка до ночi, поки нас не пiдiбрали й не посадили на воза. Повний вiз дiтей. Вiз нас якийсь дiдусь, збирав усiх на дорозi. Приiхали ми в чуже село, i розiбрали нас по хатах чужi люди.
Я довго не розмовляла. Тiльки дивилася.
Потiм пам’ятаю – лiто.
Жiнка гладить мене по голiвцi. У цi хвилини я зрозумiла: вона схожа на мою маму…
«Моя перша й остання цигарка…»
Гена Юшкевич – 12 рокiв.
Зараз – журналiст.
Сонце… І незвична тиша. Незрозумiла мовчанка.







