На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Цинкові хлопчики» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — История, Документальная литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Цинкові хлопчики

Автор
Дата выхода
23 сентября 2020
🔍 Загляните за кулисы "Цинкові хлопчики" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Цинкові хлопчики" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Светлана Алексиевич) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Книжка Світлани Алексієвич «Цинкові хлопчики» присвячена війні в Афганістані, коли десять років – з 1979-го і до 1989-го на чужій землі гинули наші радянські військові. Правда про ту війну ретельно приховувалася: держава через засоби масової інформації розвернула пропаганду необхідності та успішності «надання міжнародної фінансової допомоги дружньому народові Афганістану». В результаті Афганська війна для обивателя довгий час залишалася невідомою, зовні гладкою, а головне – майже безкровною. Газети публікували статті про успішні військові операції радянських військ в Афганістані, де майже не було жертв серед нашого контингенту, а втрати противника, навпаки, значно перевищувались… Але все частіше стали привозити додому в домовинах, оббитих цинковою бляхою, загиблих хлопців, які нещодавно закінчили школу… Заглядати всередину труни не дозволялося, похорон не афішувався, і рідним навіть не повідомляли справжню причину смерті їхніх дітей… А хто повертався живим – той не міг знайти себе у мирному житті. Цієї війни наче не було. Були лише скалічені та мертві хлопчики… І не тільки тілом, але й душею.
📚 Читайте "Цинкові хлопчики" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Цинкові хлопчики", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Пролог
– Я йду сама… Тепер менi довго доведеться йти в самотинi…
Вiн убив людину… Мiй син… Кухонною сокиркою, я нею м’ясо дiлила. Повернувся з вiйни i тут убив… Принiс i поклав уранцi сокирку назад, до шафки, де в мене посуд зберiгаеться. Здаеться, того ж дня я йому вiдбивнi приготувала… За якийсь час по телебаченню оголосили й у вечiрнiй газетi написали, що рибалки виловили в мiському озерi труп… Шматками… Телефонуе менi подруга:
– Читала? Професiйне вбивство… Афганський почерк…
Син був удома, лежав на диванi, книжку читав.
Чи ви чуете собачий гавкiт? Нi? А я чую, щойно починаю про це розповiдати, чую собаче гавкання. Як пси бiжать… Там, у тюрмi, де вiн тепер сидить, великi чорнi вiвчарки… І люди всi в чорному, тiльки в чорному… Повертаюся до Мiнська, йду вулицею, повз хлiбну крамницю, дитячий садок, несу батон i молоко та чую це гавкотiння. Заглушливе гавкотiння.
Я готова ходити на могильний горбок свого сина… Готова поряд там з ним лежати… Але я не знаю… Я не знаю, як менi з цим жити… Я iнодi до кухнi боюся заходити, бачити ту шафку, де сокирка лежала… Чи ви не чуете? Нiчого не чуете… Нi?!
Зараз не знаю, який вiн, мiй син. Яким я його отримаю за п’ятнадцять рокiв? Йому п’ятнадцять рокiв суворого режиму дали… Як я його виховувала? Вiн захоплювався бальними танцями… Ми з ним в Ленiнград до Ермiтажу iздили.
…Отримали з Ташкента телеграму: зустрiчайте, лiтак такий-то… Я вибiгла на балкон, хотiла щосили кричати: «Живий! Мiй син живий повернувся з Афганiстану! Ця жахлива вiйна для мене скiнчилася!» – І зомлiла. В аеропорт ми, звичайно, спiзнилися, наш рейс давно прибув, сина знайшли у скверi. Вiн лежав на землi й за траву тримався, дивувався, що вона така зелена. Не вiрив, що повернувся… Але радостi в нього на обличчi не було…
Увечерi до нас прийшли сусiди, у них маленька дiвчинка, iй пов’язали яскраво-синього бантика.
На кордонi митники «пiдрiзали» в нього плавки iмпортнi. Американськi. Не годиться… Тож вiн приiхав без бiлизни. Вiз для мене халат, менi того року виповнилося сорок, халат у нього забрали. Вiз бабусi хустку – теж вiдiбрали.





