Марія Стюарт

Тепер кожне слово на користь Шастеляра витлумачили б як визнання частки провини. Тож королева змушена видаватися суворiшою, нiж, напевне, була настроена особисто, i покинути товариша своiх веселих i приемних годин без надii та допомоги в його найтяжчу годину.

Шастеляр помирае, як i годиться при дворi романтичноi королеви, бездоганною смертю. Вiн вiдмовляеться вiд будь-якоi священицькоi пiдтримки, тiльки поезiя мае втiшити його, а також усвiдомлення, що

Mon malheur dеplorable

Soit sur moy immortel.

Бiда моя плачевна

Безсмертна стане, як я.

Смiливий трубадур, випроставшись, iде до мiсця страти i замiсть псалма або молитви проказуе вголос по дорозi славетне “Еp?tre ? la Mort”[10 - «Послання смертi» (фр.).] свого приятеля Ронсара:

Je te salue, heureuse et profitable Mort

Des extr?mes douleurs mеdicin et confort.

Тебе вiтаю, Смерте, радiсна й корисна,

Вiд мук тяжких розрадо добромисна!

Перед ешафотом Шастеляр ще раз пiдвiв голову для вигуку, що бiльше скидався на зiтхання, нiж на звинувачення: “O cruelle dame!”[11 - «О жорстока дамо!» (Фр.

)] – потiм спокiйно нахилився, щоб отримати вбивчий удар. Цей романтик помер у стилi балади, вiрша.

Але бiдолаха Шастеляр – лише один iз темноi зграi, вiн просто перший, хто загинув за Марiю Стюарт, вiн випередив решту. З нього починаеться примарний танок смертi всiх, хто пiшов за цю жiнку на ешафот; привабленi ii долею, вони i ii втягнули в свою долю. Вони iдуть з усiх краiн i, немов на картинi Гольбейна, безвiльно тягнуться за чорним кiстяним барабаном, крок за кроком, рiк за роком: монархи i регенти, графи i дворяни, священики i воiни, юнаки i дiди – всi жертвують i пожертвували собою задля неi, що безневинно винна в iхнiй похмурiй процесii, а потiм i сама, немов спокутуючи, приедналася зрештою до них.

Доля дуже рiдко надiляе одну жiночу постать такою могутньою магiею смертi: Марiя Стюарт, немов темний магнiт, найнебезпечнiше притягуе всiх чоловiкiв навколо себе на згубний шлях. Кожного, хто опинився на ii шляху, – байдуже, прихильного до неi чи нi, – чекае лихо i насильна смерть. Ненависть до Марii Стюарт нiкому не дала щастя. Але ще тяжча кара спiткала тих, хто наважився любити ii.

Тому цей епiзод iз Шастеляром тiльки на перший погляд видаеться випадковiстю, звичайним iнцидентом, бо тут уперше розкриваеться – хоча Марiя Стюарт одразу й не зрозумiла – закон ii долi: iй не дозволено безкарно бути недбалою, легковажною i довiрливою.