Марія Стюарт

Присутнiсть багатьох гарних i причепурених жiнок, творчiсть таких поетiв i художникiв, як Ронсар, Дю Белле i Клуе, надавали тому королiвському двору неповторноi барвистостi й радостi, що марнотратно виражалися в усiх формах мистецтва i життя. Як i всюди в Європi напередоднi сумнозвiсних релiгiйних вiйн, Францiя стояла тодi перед поривом до високоi культури.

Той, хто живе при такому дворi, а передусiм той, хто на такому дворi колись мае бути володарем, повинен припасуватися до нових культурних вимог. Вiн повинен прагнути досконалостi в усiх мистецтвах та науках i кувати свiй дух не меншою мiрою, нiж тiло.

В найпишнiшiй книзi слави гуманiзму назавжди лишиться те, що саме тих, хто прагнув дiяти у вищих колах життя, вiн зобов’язував бути обiзнаним з усiма мистецтвами. Навряд чи коли-небудь так наполегливо дбали водночас про довершену освiту не тiльки чоловiкiв шляхетного стану, а й шляхетних дам, i з цiею турботою про iхню освiту почалася нова доба. Як i Марiя, королева англiйська, та Єлизавета, Марiя Стюарт теж була змушена вивчати класичнi мови, давньогрецьку й латину, а також сучаснi: iталiйську, англiйську та iспанську мови. Але завдяки ясному i проворному розумовi та успадкованiй вiд предкiв любовi до культури обдарованiй дитинi кожне зусилля даеться за iграшки. Вже в тринадцять рокiв вона, навчившись латини з «Розмов» Еразма Роттердамського, читае перед усiм двором у залi Лувру свою власну латинську промову, тож ii дядько, кардинал Лотаринзький, гордо повiдомляе Марii де Гiз, матерi Марii Стюарт: «Ваша донька так виросла i так росте день у день, набуваючи внутрiшньоi величi, краси та розуму, що в усьому доброму i почесному вона вже така довершена, як тiльки можна, i в цьому королiвствi серед доньок аристократiв або людей iнших станiв iз нею нiкого не можна було б порiвняти. Я можу повiдомити, що вона так припала до вподоби королю, що вiн часто понад годину спiлкуеться тiльки з нею, i вона вмiе дотепними й розумними словами розважати його так добре, немов двадцятип’ятирiчна жiнка!» Духовний розвиток Марii Стюарт i справдi незвичайно раннiй. Невдовзi вона опанувала французьку мову з такою впевненiстю, що наважуеться на поетичний вислiв i спромагаеться гiдно вiдповiдати на вiршi, якими уславлюють ii Ронсар i Дю Белле, проте не тiльки пiд час принагiдноi двiрськоi гри, а саме в митi душевного смутку своi почуття вiдтодi вона найлюбiше довiряе вiршам, бо ж любить поезiю, а ii саму люблять усi поети.