Бій з демоном: Гельдерлін, Кляйст, Ніцше

Перша битва з долею за поетичне iснування начебто програна, бо Гельдерлiн змушений повернутися додому пiд опiку матерi i з кожним шматком хлiба ковтати прихований докiр. Насправдi ж саме в Веймарi вiн здобув перемогу над найбiльшою небезпекою: вiн не вiдступив вiд «неподiльностi натхнення», не дав себе приборкати i стримати, як хотiли його доброзичливцi. Його генiй утвердився у своiй найглибшiй стихii, i, всупереч всякiй розсудливостi, демон обдарував його непримиреннiстю iнстинкту. На спроби Шиллера i Гете звести його до iдилii, до буколiки, до помiркованостi вiн вiдповiдае ще бiльш бурхливим вибухом.

Але тихiше, тихiше,

Без захоплення,

Щоб не спiткало

Тебе падiння …

Стримай, ну стримай, упокоривши,

Хоч до нас з любовi,

Надмiрно живий порив

І пристрастi своi!

Спокiйним будь тут, у полi,

Красуйся, молю! —

цей заклик до поетичного квiетизму, до iдилii, Гельдерлiн зустрiчае пристрасною вiдповiддю:

До чого обiцяти спокiй, коли згорае

Моя душа в оковах залiзних днiв,

Не позбавляйте боротьби мене,

Раби стихii полум’яностi моеi?

Натхнення, «полум’яна стихiя», в якiй душа Гельдерлiна живе, як саламандра у вогнi, у спокусi холоду класикiв залишилася недоторканою, – захоплений долею, вiн, той, «кого боротьба рятуе», знову поринае в життя, i —

У горнi подiбному буде

Чисте все куватися.

Те, що повинно було його погубити, спершу загартовуе його, i те, що його загартувало, приносить йому загибель.

Дiотiма

Слабких виривае всiх доля.

Madame де Сталь[59 - Мадам де Сталь Анна-Луiза-Жермена (1766—1817) – французька письменниця, романiстка i авторка книг про лiтературу. Їi твiр «Про Нiмеччину» вперше познайомила французiв з лiтературою i фiлософiею нiмецького романтизму.] записуе у свiй щоденник: «Frankfurt est une tres jolie ville; on у dine parfaitement bien, tout le monde parle le franqais et s’appelle Gontard»[60 - Франкфурт – дуже красиве мiсто; там гарно iдять, всi говорять французькою i мають прiзвище Гонтар (фр.

В одну з цих родин сiмейства Гонтар поет пiсля катастрофи був запрошений домашнiм учителем до восьмирiчного хлопчика: тут, як i у Вальтерсгаузенi, спочатку всi здаються його мрiйливому, легко займистому погляду «дуже хорошими i вiдносно рiдкiсними людьми»; вiн вiдчувае себе прекрасно, хоча значна частка його колишнього запалу вже зруйнована.