На високій полонині. Книга 1. Правда старовіку

А коли страшний, захоче карати, мучити або тiльки страшити, то й так нiщо не допоможе, хоч умри на амiнь, а смерть загнала тебе мiцно, як цвях у дошку. Збудив тебе раз до життя, то i ще раз зможе. Лише одне варто було б знати, хоч воно й тяжко: якщо рiд роздiлиться, коли розiйдеться далекими свiтами, словом, коли розсиплеться, чи тодi й шепоти розвiються, чи, може, скличуться докупи? А може, не зможуть один одного наздогнати? Хоча i на то е рада, бо голоси, що мандрують здалека, часто потрапляють у сiтi.

Нагорi гражди, бiля верху дахiв, що сидiли один на одному, шепоти збиралися, як у музичнiй шкатулцi.

Будь-що могло iх розбудити й розбурхати.

Але не думаю, що гражда слухала тiльки власнi давнi голоси. Слухала i пильнувала всiляко на всi боки. Тiльки так, а не iнакше, можна було у нiй жити, адже вона була обороною. З неi не тiльки було все чути, як iз мисливськоi позицii, але й видно було на всi боки, бо вона знаходилася близько вiд смуги хребта. Нiхто не мiг наблизитися непомiтно. Стародавнi, могутнi й розлогi буки, що пам’ятали Довбуша, пiдпирали огорожу гражди.

А далi, бiля нових хат, бiлiли берези, яснiли модрини, якi виросли вже у новiшi часи. За якихось двiстi крокiв нижче вiд хати, у затишнiй сонячнiй мiсцинi, був великий сад.

Понад кичерою, вище вiд лiсу, недалеко вiд вершини Букiвця, стояла верхня, або «вишня» хата. У затишному мiсцi, передом до пiвдня. Хата нова, але стояла вона на мiсцi найстарiшоi ясенiвськоi оселi, яка iснувала давно – задовго до появи гражди. Ще пралiс шумiв на мiсцi, де стоiть гражда, коли тут на горi вже було обiйстя.

Нова хата, ясна, бiла, яка стоiть там тепер i ще пахне свiжим деревом, оточена розлогими сiнокосами, i ii видно здалека. З неi також добре видно довколишнi верхи, найближчий – Писаний Камiнь, i гори у сторону Кут, Синицi та Церкви з боку Криворiвнi. Верхiв’я Чорногори виднiлися вдалинi, а внизу, глибоко в яру, шумiв Черемош. Але через розлогiсть i горбистий рельеф лук не було видно Черемошу i його долини. Головним призначенням верхньоi хати була заготiвля сiна у досить великих обсягах.

Царини давали п’ятдесят стогiв сiна. Крiм того там були рiзнi загородженi пасовиська. На них – багато веселого молодняка: телятка, лошатка i ягнятка, вiдгородженi однi вiд одних.

Трави

Без кiнця-краю, до самого горизонту сягали сiннi луки. Розцвiченi й пахучi впродовж весни та лiта, вони аж до покосу щомiсяця i запах змiнюють, i колiр.

Цi луки не лише для газди, то окремий свiт, газдiвство для себе.