Інтернат

Паша злякано розглядае його берцi – з розбитими носаками, з налиплою торiшньою травою, – так само розбитi наколiнники, важкi боковi кишенi, наповненi чимось гострим i залiзним, акаем, який вiн тримае на руках, мов немовля, що нiяк не засне, розгрузку з кiлькома запасними рiжками, ошмаття кольорового скотчу на рукавах, а головне – нiж, що стримить зi спецiальноi кишенi в районi серця, з чорним рукiв’ям i глибокими на ньому зарубками. Паша мимоволi починае перераховувати цi зарубки, але боець повторюе:

– Хто такi?

Другий i третiй стають обабiч, аби перекрити можливi шляхи втечi.

Хоча яка втеча? – думае Паша у вiдчаi. – Яка втеча? Четвертий визирае першому з-за плеча та дивиться з такою пiдозрою, що Паша аж здiймае окуляри, нiбито щоб iх протерти, а насправдi – щоб усього цього не бачити. А ось Пiтер озираеться на голос iз безтурботною посмiшкою:

– Преса, – говорить вiн i запихае руку в глибоку кишеню, очевидно, за посвiдченням, i всi четверо вмить напружуються, але Пiтер уже виймае руку й простягае iм необхiднi папери.

 – Все гаразд, – намагаеться говорити легко й просто, – преса. Ось посвiдчення.

Перший бере посвiдчення й, не зазирнувши, передае його за спину, четвертому. Ганс, каже, перевiр. Ганс бере й уважно водить червоними перемерзлими пальцями з чорною землею пiд нiгтями вздовж рядкiв. Пiтер, посмiхаючись, простягае руку, мовляв, давай, давай назад, у нас тут цiкава розмова, не заважайте. І Ганс, завагавшись, уже тягне до нього руку з документами. Втiм, затримуе рух, i ще раз дивиться в папери.

– Ти коли кордон перетнув? – питае несподiвано.

– Мiсяць тому, – говорить Пiтер, витримавши паузу.

– Угу, – не надто вiрить йому Ганс. – Я тебе тут з осенi пасу.

– Та ладно, – з викликом вiдповiдае йому Пiтер.

– Да я тобi кажу, – з таким само викликом говорить Ганс, вiддаючи Пiтерове посвiдчення першому. Той мовчки дивиться на Пiтера.

– Послухайте, – каже Пiтер, пiдiймаючись, вiд чого всi четверо знову напружуються. – Восени я тут теж був.

Ось паспорт, там усi штампи.

Вiн дiстае паспорт i совае першому. Перший мовчки передае паспорт за спину, сам не зводить iз Пiтера очей. Той намагаеться заспокоiтись, лiзе до кишенi, вiд чого всi вкотре напружуються, i дiстае сигарети.

– Курити будете? – питае, перебiгаючи очима вiд одного до iншого.

Але всi мовчать. А Ганс, погортавши паспорт, простягае першому, нахиляеться й говорить щось йому на вухо. Перший кивае та вiддае документи Пiтеру.