Святополк ІІ Ізяславович

Тiтка Анастасiя вийшла замiж за угорського короля Андрiя І, тiтка Єлизавета – пiсля довгих вiдмов i очiкування зрештою обвiнчалася з «Останнiм вiкiнгом», як всi його звали, поетом i воiном, Гаральдом Сiгурдсоном – згодом королем Норвегii, тiтка Анна, одружившись iз Генрiхом І, стала королевою Францii.

У мене самого перша жона – донька чеського князя Спитигнева ІІ. І ось тепер – половчанка, iз кочовикiв. Дожилися…

Князь ще певний час побув на самотi, а потiм голосно:

– Любомире!

– Слухаю, княже!

– Кульбач коней, вiзьми кiлькох вiрних людей i рушай до Тугоркана.

Будемо сватати його молодшу доньку Ілiарту.

Половчанка

Приiзд новоi жони Святополка зiбрав усе мiсто. Аякже, подiя: половчанка – i раптом поруч з Великим князем. Юрбилися вiд переправи через Днiпро, що бiля Видубича, нижньою дорогою до монастиря Печерського, повз Аскольдову могилу i густiше вже до самих ворiт Лядських.

Тут свою майбутню жону очiкував Великий князь Киiвський Святополк.

Люд у бiльшостi розумiв причину такого швидкого одруження.

Всi втомилися вiд постiйних набiгiв кочовикiв. Кiнця-краю безладу годi було сподiватися. В юрбi, як завжди, точилися розмови.

– Чуете, кажуть цi половчанки такi хтивi, що сил одного чоловiка не вистачае.

– Так ти хочеш запропонувати князевi допомогу? – всi навколо розсмiялися.

– Та нi, це я так, переповiдаю, що люди плiткують, – знiтився городянин, розумiючи, що бовкнув зайве.

– Те, що вони iнакшi, нiж нашi жiнки, це зрозумiло, – втрутився ще один, – але нашi кращi.

– А ти звiдки знаеш?

– Знаю, – авторитетно вiдповiв знавець жiнок.

– Їдуть, iдуть, – почулося звiдусiль.

Нижньою дорогою вiд монастиря Печерського прямувала шлюбна процесiя. Попереду на красивих баских конях гарцювали Любомир, Криворуч та ще двое челядникiв Святополкових.

Далi iхали вози, запряженi величезними турами, наповненi посагом: вичиненими шкурами степових сайгакiв, косуль, iзюбрiв; пишними ведмежими шубами, чорними та рудими лисячими комiрами, бiлячими та борсучими шапками, тигровими та леопардовими покривалами, одягом та килимами з верблюжоi вовни.

Окремо – чотири спецiальнi, на великих колах, гарби iз залiзними клiтками на кожнiй, де сидiли чотири пардуси. Слiдом буйволи тягнули спецiальнi кибитки iз коштовностями з гiр Опiвнiчних. За ними – пiдводи кедрових горiхiв, сушених грибiв та рiзних наiдкiв.

Аж ось i княжна Ілiарта – простоволоса, лише тонка червона стрiчка перехоплювала ii жорстке, чорне, мов нiч, волосся.