Григорій Косинка

Шевченко

«Тра-та-телень, тра-та-телень! – виграють на сапах голоднi хлопцi, а пiсня котиться степом, в золотiй пшеницi, кiсники смиче, волошки цiлуе i жартами пестливими берiзку обгортае…

Тра-та-телень…»

Так згадуе Григорiй Косинка в новелi «На буряки» свое повернення з роботи на панських ланах.

«Колосками кланяються жита, шумить од подiлок вiтер, а загорiлi, трохи потрiсканi ноги одбивають якийсь чудний музичний такт:

Легка втома… дома…»

Григорiй Михайлович з дитинства прислухався до голосiв i звукiв у природi.

Знаходив та вiдчував у них музикальний ритм. А тепер ми читаемо в його творах: «Та як задзвонять коси лугом, як зашумить пiд ними росиста трава…» Знаходимо в творах i звуковi порiвняння: «Тихо вигукуючи коротку команду, що шипить у вимовi полякiв, як шелест пашнi, летить кiннота…»; «Я довго лежу i слухаю, як дзвонить у такт дзвонiв степу мое серце…».

Григорiй Михайлович володiв тонкiстю слуху, дуже любив спiв, дитиною прислухався до спiву матерi, яка знала багато народних пiсень, i часто можна було почути, як вiн наспiвував:

Тихесенький вечiр на землю спадае,

І сонце сiдае в темнесенький гай.

Або:

Та забiлiли снiги, забiлiли бiлi,

Ще й дiбровонька,

Заболiло тiло, бурлацькее бiле.

Ще й головонька.

Пригадую, як одного разу вiн, спiваючи, замовк i запитав мене:

– Тамара, чи знаеш ти таку бурлацьку пiсню?

Ти, царице Катерино,

Що ти наробила?

Край веселий, гай зелений

Панам роздарила.

Григорiй Михайлович тодi розповiв: «Коли я ii почув дитиною, запитав у дiда Романа: “Хто це цариця Катерина?” Дiд пояснив: “Це тая цариця, що за ii наказом почалось поневолення та крiпацтво на Украiнi”. О! Скiльки тодi розповiв менi дiд про крiпацьке життя! Здаеться, з цiеi пiснi все й почалось – я зрозумiв, що з пiсень можна довiдатись багато цiкаво. Я запитував кожного: “Чи знаете ви яку-небудь пiсню?” У той час я частенько наспiвував з козацькоi пiснi:

А я бiдний, безталанний,

Степ широкий – то ж мiй сват,

Шабля, люлька – вся родина,

Сивий коник то ж мiй брат.

Хвилювала мене пiсня про долю чумака, що загинув у далекiй дорозi на заробiтках:

А в недiлю рано-вранцi

Та й вдарили в дзвiн

Це ж по тому чумаковi,

Гей, гей, що iхав на Дiн».

Григорiй Михайлович казав, що в той час, крiм естетичноi насолоди, народна пiсня для нього мала велике пiзнавальне та виховне значення.