Григорій Косинка

Про неi казав: «Ця ручка запашна, як рiдна земля, як садок весною. Вона з’еднуе мене з природою. Надае менi наснагу й допомагае творити…» Ручка ця також збережена мною. Писав здебiльшого на аркушах великих блокнотiв, бо любив перекидати сторiнки вгору.

Творив легко, можна сказати, одразу набiло, майже без виправлень. Перед тим як викласти думки на папiр, довго i ретельно обробляв, вiдшлiфовував у думцi кожне слово, речення, знак.

Якось на початку нашого спiльного життя я запитала:

– Чого ти не працюеш над отим оповiданням? Такий цiкавий сюжет.

А вiн вiдповiв:

– Той сюжет ще тiльки зiйшов. Нехай пiдросте, а бур’яну коло нього – полоть менi та полоть у думцi, щоб зацвiв яскраво…

Пригадую, коли Григорiй прочитав менi новелу «В житах», я вигукнула:

– Ой! Яке тут кожне речення i кожне слово колоритне та соковито-дзвiнке!

– Слово – це дiамант: яка оправа, так i сяе, – сказав тодi Косинка.

Працював Косинка одночасно над кiлькома сюжетами.

– Чого ти не кiнчаеш цього оповiдання, а одкладаеш i берешся за iнше?

Григорiй Михайлович пояснив, що, працюючи над образами одного твору, вiн не може водночас створювати протилежнi типи й тому вiдкладае твiр, бо мусить мати промiжок часу.

З сюжетами й задумами не таiвся. Розповiдав усiм. Коли була написана частина твору, кортiло йому почитати й почути враження. В процесi писання читав менi, знайомим, сусiдам. Спершу сусiди нiяковiли й слухали з напруженням, згодом звикли до отих «хатнiх лiтературних вечорiв».

– Джерелом моеi творчостi, – казав вiн, – е народ й пишу я для нього. Я хочу бачити читача. Хочу спостерiгати, яке враження справляе мое слово. Побачивши обличчя, очi, навiть те, як людина сидить, хоч i дивитимусь краечком ока, я вiдчую й зрозумiю, що так, а що треба переробити.

Сусiди так звикли до цих «лiтературних вечорiв», що частенько самi зверталися: «Чого це ви, Григорiю Михайловичу, уже давненько нас не запрошуете? Як нема свого, то просимо почитати щось iнше. Коли ви читаете, твiр краще западае в душу…»

Григорiй Михайлович любив читати новели М. Черемшини, А. Чехова, А. Тесленка, В. Стефаника, а також поетичнi твори. Пригадую, як вiн працював над оповiданням, яке мало орiентовну назву «Софiйськi пiдвали».