Григорій Косинка

на викладача украiнськоi мови Євлашенка Івана Васильовича була складена довiдка, де подавалися бiографiчнi вiдомостi та зазначалося, що 1931 р. вiн був заарештований органами ДПУ.

Отже, тотальне стеження було не лише за Г. Косинкою – талановитим письменником, якого вже знали в Європi, але й за його оточенням. Зв’язки Г. Косинки з украiнськими письменниками, якi проживали за кордоном, – Ольгою Кобилянською, В. Стефаником i, особливо, В. Винниченком, були пiд пильним контролем органiв ДПУ.

В автобiографii, написанiй 1925 р.

, Г. Косинка зазначив: «Моi учителi – Винниченко, Стефаник, Кнут Гамсун, Васильченко». Очевидно, не без впливу малоi прози В. Винниченка Г. Косинка написав i своi першi твори (оповiдання «На буряки» було надруковане в киiвськiй газетi «Боротьба» 4 травня 1919 р.).

Перший лист Г. Косинки до В. Винниченка датований 2 червня 1923 р. був, очевидно, не першим, бо в ньому йдеться про лист паризького вигнанця з Украiни вiд 12 травня 1923 р. Г. Косинка зiзнаеться вже вiдомому в Європi письменниковi: «…Скажу щиро: почути Ваше слово про свою творчiсть, тверезе слово художника – це значить не дати потонути серед нашоi сiроi “Адигейщини”»… (Є такий твiр суч.

харкiвського Гомера – Вал. Полiщука!). […]

«Я перехожу знову, як кажуть, на свою руку: порада Ваша, дорогий товаришу, хороша i я радо ii приймаю, бо, правду кажучи, мене самого лякала фiлософська “суть”, коли кругом клекотить життя, повертае до тебе – i сонце, i матерiю – хочеться тодi подивитись на голi спини дядькiв, гранчастi шиi… ех, люблю я американськi трактори, коли лопатами «тракторують» «осьмуху»!.

. […]

Коли можна буде – пришлiть гонорар грошима; так само, як будете посилати рiчеву посилку – присилайте все мiцне, але просте: добре було б одержати матерii на пальто, але це хай пiзнiше, тiльки я боюся, що можуть закрутитись подii, а посилки так довго йдуть, одним словом, що можна буде – зробiть… Добре?

На днях висилаю Вам одно свое велике оповiдання – друкувати треба без пiдпису, а може Ви прочитаете i зовсiм його не будете друкувати – якась вийшла гола, розхристана, мужицька правда… автору моторошно»[3 - Цит.

за вид.: Сергiй Гальченко. Скарби лiтературних архiвiв. – К.: Атопол, 2012. – С. 123.].

У листуваннi Г. Косинки iз В. Винниченком були непорозумiння через пошту. Наприклад, у листi вiд 20 сiчня 1927 р. Г. Косинка повiдомляе про одержання листа iз Францii вiд 21 грудня 1926 р.