Остап Вишня. Невеселе життя

По-друге, мовляв, комiсii Укрлiкнепу протиставляють «справжньому» украiнству украiнiзацiю «не органiчну». Остап Вишня так i пише: «Замислився я дуже: шкода менi землячки зробилося, i чого я – думаю – не комiсiя?» (III—221).

Остап Вишня сам розшифровуе тi реакцiйнi куркульськi тенденцii, що е в нього в питаннях мови: «мiсцева iнiцiатива – химерне слово, а без нього нi в сiльрадi, нi в кооперативi – неможна. Сказати – «почин» по-простому дуже» (II—181). Адже кожному цiлковито ясно, що слово «почин» – це зовсiм не «мiсцева iнiцiатива», що мовнi тенденцii Остапа Вишнi збiгаються з пропозицiями росiйського мракобiса адмiрала Шишкова говорити замiсть «калошi» – «мокроступи», що мовна практика, керована КП(б)У, практика, що живе i в колгоспi i серед украiнського робiтництва, геть знищила, перекинула догори ногами реакцiйнi, куркульськi установки Остапа Вишнi i його нацiоналiстичноi свори.

На цьому короткому зауваженнi щодо мовних установок Остапа Вишнi можна з цим питанням i покiнчити, адже нацiоналiстичнi куркульськi вуха «короля украiнського гумору» виразно стирчать з цих двох прикладiв.

2. У ОСТАПА ВИШНІ БУЛА СВОЯ ТЕХНІКА КОМІЧНОГО

Ця технiка комiчного цiлковито збiгаеться з куркульською обмеженiстю i некультурнiстю мовних поглядiв Вишнi.

Основа дотепу у Вишнi е зниження поняття, при чому зниження саме в розумiннi вульгаризацii, здешевлення, опошлення. Певне поняття розчленяеться Остапом Вишнею на два вiдтiнки, або береться одразу два розумiння одного й того самого слова i т.

 д. Класичним прикладом для цього править початок «Лiтературних усмiшок». «Слово «письменник» походить вiд дiеслова «писати», а не вiд якогось там iншого дiеслова» (IV—5). Цей, як дехто вважае, дотеп свого часу нажив великоi слави Остапу Вишнi, i вдячний автор щедро з того «дотепу» користався, варiюючи i повторюючи його багато разiв на бiльшу славу своеi писанини.

1. «Писатиме, сказав батько, коли я, сидячи на пiдлозi, розводив рукою калюжу» (І—9).

2. «Вийде було батько за клуню:

– Гнатко. А йди но сюди! Що то ти, шеймин хлопець, повиробляв?

– То, тату, макети». (418)

3. «Коли дитина замислиться i сяде на голому мiстi, хiба йому дадуть як слiд подумати?

Зразу ж мати пужне:

– А деж ото сiв ти, сукин син! Нема тобi за сажем мiсця?» (І—10).

4. «Наука – скажете, така штука, що ii давати комусь чи сприймати без штанiв навiть краще: бiльш площа сприймати». (I—53) i т. д.