Остап Вишня. Невеселе життя

Інша справа – iндивiдуальний терор, атентати на окремих представникiв партii i Влади, що iх органiзацiя вважала за найголовнiших винуватцiв запровадження полiтики, ворожоi полiтицi контр-революцiйноi органiзацii.

Наскiльки я можу собi пригадати тепер i бiльш-менш уявити справу про терор – бо балачки про iндивiдуальний терор почалися при менi i зо мною в той перiод (пiсля смерти Хвильового) мого життя, який (перiод) я не можу вважати для себе за нормальний (паталогiчний, хоробливий стан психiчноi депресii, фiзичноi хоробливостi, iстерiчностi, нервовоi неурiвноваженостi) – справа виглядала так.

Органiзацiя провалилась. Це було ясно. Арешт Ялового, самогубство Хвильового i т. д. – все це ознаки, що органiзацii вже нема, що позалишалися поодинокi ii члени, якi також чекали на викриття й на арешти – треба було довести i членам органiзацii i Владi, що, мовляв, хоч органiзацiя i провалилася, та все ж таки – ми ще в силi, ми ще маемо i силу, i можливiсть «гримнути дверима» востанне, подаючи тим самим надiю, що ще не все загинуло.

Такi балачки провадились нами на помешканнi в Ірчана, коли був присутний Ткачук. Про це говорив менi i Досвiтний, i я з цими балачками погоджувався.

Правду, казавши я ходив увесь час тодi в якомусь туманi, байдужий до всього i до всiх, з повсякчасними головними болями, з незовсiм координованими й нормальними вчинками, викликаючи у близьких своiх i в лiкарiв, що мене лiкували, побоювання за мiй психiчний стан.

Я не вдумувався глибоко в те, що говорилося, я погоджувався з усим i на пропозицiю членiв органiзацii (Озерський, Досвiтнiй, Ірчан) погодився бути виконавцем замаху на т.

 П. П. Постишева. Говорилося про те, що П. П. Постишев мае невдовзi прийняти (балачка вiдбувалася в жовтнi м-цi) делегацiю письменникiв i в цей саме час я мав учинити на його замах. Як саме, з чого стрiляти, як стрiляти – у цi деталi я не вдавався, i чи були цi деталi розробленi, я не пам’ятаю. Револьвера в мене нiколи не було – хто мав менi дати револьвера – не пам’ятаю. Взагалi ж, – я кажу, – в той час ота сама психiчна депресiя позбавляла мене можливостi пригадати зараз усi деталi.

Коли б менi хтось нагадав тi часи, нагадав подробицi тих балачок, мiркувань i т. i., що тодi проводилися, можливо б – я й пригадав би все детальнiше.

Із осiб, яких iще називали тодi, як об’ектiв атентатiв нашоi органiзацii, вказувалося на В. Я. Чубаря й на В. А. Балицького. Смутно пригадую, що на В. Я. Чубаря мав заподiяти замах Гжицький, а на В. А.