Остап Вишня. Невеселе життя

– Чого ви чiпляетесь до мене? – перелякано озирнувшись навкруги, скрикнув тов. Европенко-Европацький. – Хiба це я говорю?

– Значить, ви й цей абзац викреслюете?

– Звичайно, викреслюю. І викреслюю тому, що це ж… не головне. Головнiше от що:

– «Остап Вишня до тварин ставиться, як до людей, – пише Полторацький. – І цим засобом теж користуеться, як дотепом: «І засвiтилися у вороноi кобили очi i прошепотiли радiсно уста ii: «только утро любви хорошо, хороши только робкие первые встречи». Ми далекi вiд «iзячноi» лiрики Надсона й не хочемо ображатися за таке паплюження поета.

Але чи не виглядае також дуже проречисто й оце низведення вищих емоцiй людини, викликаних еротичною первоосновою, до фiзiологiчних потреб тварини»?

Що ви на це скажете?

– Що ж тут говорити? – промовив я. – «Остап Вишня до тварин ставиться, як до людей»? Як до людей. Ви не погоджуетесь? Не погоджуетесь. Ну, як же йому ставитись? З ломакою? З голоблею по спинi? І вас, тов. Европенко-Европацький, карючить те, що кобила (мiж iншим, ця кобила з прекрасноi незабутньоi поеми про тварину, що до неi може рiвнятись хiба тiльки есенiнська «песнь о собаке»), – i вас карючить, що кобила цитуе непоганий надсоновський вiрш? Так? Ну, коли так, то значить i ви, камраде, недалеко втекли вiд вищезгаданоi «iзячноi» лiрики.

Шкода тiльки, що бiда i не в цьому, не в «iзячнiй лiрицi», – бiда в тому, що ваш «морфолог» проповiдуе звичайнiсенький собi iдеалiзм, i бiда в тому, що ви цього iдеалiзму нiяк не бачите.

Що це за «вищi емоцii»? «Робкие первые встречи»? «Робкие первые встречи»! Тодi чому ж це iх не можна «низводити» до «фiзiологiчних потреб тварини», саме тi емоцii, якi «викликано еротичною первоосновою»? Га?

– Навiщо ви мучите мене, – сказав вiн, – переходьте скорiше до «технiки комiчного».

– Бачите, – сказав я, – мене «технiка комiчного» теж цiкавить, але, на «лiвий» жаль, не так, як Полторацького, вона мене цiкавить саме з «погляду чистоi технiки», i тому я примушений позбутися спершу «технiки» морфологiчноi.

– «Безсумнiвний успiх наведених дотепiв, – пише Полторацький, – якi завжди викликають загальний утробний регiт авдиторii (ми були присутнi при читаннi цих дотепiв на вечорi в киiвському iнгоспi й могли спостерiгати iх вплив на авдиторiю) – е успiх, що межуе з успiхом триповерховоi лайки, порнографiчноi листiвки, похабноi анекдоти. Лише глибоким внутрiшнiм цинiзмом i карамазовщиною вiе вiд наведених дотепiв».