Остап Вишня. Невеселе життя

Чи не поiнформуете мене, з якого року Вишня почав друкувати своi гуморески? З 1921? З 1921! Виходить, що мало не за десять рокiв дiяльности «короля украiнського тиражу» не найшлося жодного бiльшовика, який би «встиг сконстатувати, чи е вiн, Вишня, корисний для сучасности чи нi»? Виходить тiльки вiд Полторацького можна починати iсторiю справжньоi радянськоi преси? Це вже, знаете, ваш «морфолог» дуже далеко плигнув, так би мовити (за Плехановим), «левее здравого смысла». I ви хочете, щоб я поширював цю хлестаковщину?

– А де ж тут пашквiль на читача?

– Пашквiль на читача? Прошу! Хто читае Остапа Вишню? Робфакiвець, студент, селянин, червоноармiець, робiтник… автор «монографii» про робiтника говорить?

Тов.

Европенко-Европацький розгорнув «Нову генерацiю» й прочитав:

– «Твори Остапа Вишнi е одним iз перших засобiв украiнiзувати, напр… робiтника».

– Так от, за вашим новоявленим виходить, що наш читач на протязi тих же десяти рокiв голосував за Вишнею не головою, а… «ногами». Як вам подобаеться ця хоробрiсть?

Тов.

Европенко-Европацький спантеличено подивився на мене й раптом пiвником пiдскочив:

– А ви думаете, що ми боягузи?

– Страшенно хоробрi, – вiдповiв я. – Саме до того часу, поки вами нiхто не цiкавиться. Тепер вами починають цiкавитись – отже скоро щезне й хоробрiсть. І пиха, звичайно. І балакучiсть. «Болтун подобен маятнику», говорить той же Кузьма Прутков, «того й другого надо остановить».

– Це пункт не головний, – раптово мiняючи тон, сказав мiй спiвбесiдник.

 – Ми цей пункт можемо викреслити. Давайте перейдемо до словника.

– «Цей словник, – пише Полторацький, – як вiдомо, е словник глибоко-народнiй (себто словник Остапа Вишнi. – М. X.). Отже, – продовжуе вiн, – мовна практика Остапа Вишнi е мовною практикою реакцiйною». Що ви на це скажете?

– Коли ми тут маемо справу, – сказав я, – з iлюстрацiею до обов'язковоi детермiнацii елементарноi логiки логiкою «лiвою», себто, коли автор не вважае «глибоко-народнiй словник» справою реакцiйною i все-таки говорить свое «отже», то це безконсеквентна глупота.

Коли ж «морфолог» (Полторацький називае себе «морфологом». – М. X.) серйозно думае, що користуватися з глибоко-народнього словника i саме так, як ним користуеться Вишня (з пристосуванням до мас) значить бути «реакцiйним мовним практиком», то це вже… так би мовити, «же ву прi» вiд «культури примiтивiзму» пана Донцова, себто вiд краватко-фабричного европенкiвського хатянства.