Никифор Дровняк

Нiбито у деяких хворих на розумову недугу (а Никифора довгий час вважали таким) сильно уражена лiва пiвкуля головного мозку, натомiсть права, що вiдповiдае за творчi здiбностi, розвинена надзвичайно виразно. Такi люди не можуть подбати про себе, але своею творчiстю здатнi дивувати та приносити людям справжню радiсть.

Може, воно i так, не беруся судити, але набагато ближче сприймати феномен Никифора поза рацiональних пояснень. Це той щасливий випадок, коли люди кажуть – так i казали, – що натхнення в нього з Неба.

Тобто Никифор мав ТАЛАНТ ВІД БОГА, БОЖИЙ ДАР.

Сам вiн – ХУДОЖНИК ІЗ БОЖОЇ ЛАСКИ.

І цим все сказано…

Звiсно, не я перший це вiдзначив. Знавець творчостi Никифора, директор Музею Никифора у мiстi його народження Збiгнев Воланiн, на все життя спокушений магiею його живопису, збуджено зiзнавався: «В картинах Никифора справдi е Бог. Я вже 30 рокiв проводжу з його творами i щоразу знаходжу щось нове у змiстi та у символiцi…»

Та й сам художник вiдчував свое Боже призначення, i тому е чимало свiдчень.

Чимало зображувальних елементiв вiн запозичив зi святих образiв греко-католицькоi церкви у Криницi, що стало у певному сенсi його школою малювання. Сакральнi зображення, що iх бачив Никифор, зрештою, i сформували його життевий i мистецький свiтогляд. Святi, священники, вiн сам у священницькому вбраннi, церкви належать до тих мотивiв у никифорових картинах, якi постiйно повертаються. Не повторюються, але повертаються.

У сферi сакрального лежало i його уявлення про справедливiсть.

Вiн вiрив, що справедливiсть неминуче переможе на тому свiтi, де злi будуть покаранi, а добрi винагородженнi. Саме це – i я не перший, хто це помiтив – до того ж з огляду на його iзоляцiю i вiдчуженiсть, робить картини Никифора такими цiкавими для психологiчноi iнтерпретацii.

Якось вiдомий польський «никифорознавець» Олександр Яцковський, який готував першу закордонну виставку творiв Никифора у Лондонi у 1956 роцi, поставив перед ним, сказати б, екзистенцiальне питання: «Для чого малюеш?» І неговiркий Никифор, нiби вiдчуваючи недозволенiсть iнтересу до себе, вiдповiв: «Щоб люди знали, яке е небо, а яке пекло.

Щоб знали…» Так могла сказати тiльки та людина, яка вiдчувала себе посланцем Бога…

Маючи свое мiсце на лавi у храмi св. Петра i св. Павла – праворуч вiд головного проходу до престолу, Никифор завжди мав при собi молитовник, в якому вималював 172 чорно-бiлих зображення з iсторiями Старого i Нового завiтiв.