Олег Ольжич

«Так i напрошуеться сказати: а хто з нинiшнiх украiнських лiтераторiв сягнув успiху на нивi полiглота? Це не докiр, а констатацiя факту…»

Але повернемось до часiв дитинства Олега. Поки що зацiкавлений розум хлопчини активно розшукував собi сферу застосування.

І знову пiвень! У п’ять рокiв намалював i розмалював свого друга – рудого пiвня, який бiгав у дворi. Мати пережила i чоловiка, i сина, але альбом з дитячими його малюнками зберiгала до кiнця свого життя, пронiсши його через численнi переiзди сiм’i з мiста у мiсто, з краiни в краiну.

У тому альбомi були увiковiченi i хитрий кiт Кирило, i злий собака Сiрко, й «дурнi качки i пихатi iндики». Особливо iй подобався рудий пiвень, намальований сином.

Рiч у тiм, що у дитинствi Олег любив птахiв i залюбки колекцiонував пташине пiр’я. І поштовхом до його лiтературноi творчостi став – ви правильно подумали – гордовитий рудий пiвень, що самостверджувався у дворi, проголошуючи ранок i наводячи порядок помiж мешканцiв двору – гусей, качок, iндикiв, котiв, собак… Але про це пiзнiше.

На шостому роцi життя сталося феноменальне. Хлопець, не iнакше як iз батькiвських переказiв про те, що Кандиби е нащадками славного козацького роду, в якому були славнi козацькi полковники Федiр та Андрiй Кандиби, написав п’есу на три дii з козацьких часiв, i сам же ii проiлюстрував!

Дружина Ольжича згадувала, що, коли вона якось у розмовi зi свекором не повiрила цьому – як, у п’ять рокiв написати п’есу? – той «по-молодечому зiрвався i, ходячи по кiмнатi, захоплено переконував не тiльки мене, але й цiлий свiт:

– П’еса на три дii.

Так! Так! З козацьких часiв. Три дii. Навiть iлюстрацii намалював!..»

Який жаль, що ii не розшукали дослiдники. Намальованого хлопчиною Пiвня розшукали, а драму, написану шестирiчним Олегом, так i не знайшли…

Але ясно одне. Батько, називаючи сина «лелеченьком довгоногим», прилучав хлопчину до мистецтва, намагався розвивати його лiтературнi здiбностi. І, як вiдгомiн його дитячих спогадiв, той пiдписував своi першi надрукованi твори псевдонiмом «Лелека»…

* * *

Дитинство «лелеченько» провiв у киiвському передмiстi Пущi-Водицi, де мати викладала французьку у школi, а батько, який закiнчив Харкiвський ветеринарний iнститут, iз жовтня 1909-го i до початку 1919-го року працював (тiльки уявiть собi!) ветеринаром на Дарницькiй скотобiйнi.

Можна припустити, що це вiн зробив, аби прогодувати родину, бо на грошi вiд власних поезiй не проживеш, та й друкуватися украiнською було непросто.