Олег Ольжич

У своiх роздумах я, звичайно, спирався на незаперечнi факти з життя i творчостi Кандиби, який своi науковi працi пiдписував справжнiм прiзвищем, поезii – псевдонiмом Ольжич, а в пiдпiллi перебував пiд прiзвищем Кардаш. І користувався здобутками «кандибiани», науки, що активно, часом – небезперечно, аналiзуе його життя i творчiсть. Подаю iх не з вагою значимостi, а в порядку власного ознайомлення з ними. Насамперед:

– це i мудрi роздуми над творчiстю Ольжича академiка НАН Украiни Миколи Жулинського;

– це i виваженi оцiнки полiтичноi дiяльностi Ольжича чинного Голови ОУН Богдана Червака;

– це i влучнi спостереження лiтературознавця, поета, перекладача Миколи Ільницького за поезiею Ольжича;

– це i позбавленi наукоподiбностi дослiдження Романа Онишкевича, який точно пiдмiтив, що трагiчна доля Ольжича, як i його спiввiтчизницi Олени Телiги, е «символом трагедii украiнського нацiоналiзму з ii одвiчною боротьбою iз зовнiшнiм ворогом i чварами у власному домi»;

– це i сповненi емоцiй i фантазувань i разом iз тим виваженi роздуми про Ольжича украiнського письменника i громадського дiяча Миколи Краснощока, який, до речi, перебував у Киевi пiд час нiмецькоi окупацii;

– це i щиросерднi, позбавленi полiтичноi кон’юнктури, враження вiд життя i творчостi Ольжича в епоху боротьби за украiнську незалежнiсть, що прозвучали з вуст запорiзькоi вчительки, «всеукраiнськоi домашньоi вчительки з iсторii», як ii з повагою називають, Ганни Володимирiвни Черкаськоi.

– це i психологiчний портрет Ольжича у публiкацii «Любов i творчiсть, туга i порив, вiдвага i вогонь самопосвяти» лiтературознавця i письменника Петра Бiлоуса. Це перша i вдала спроба подати нам «живу людину», яка не зiйшла з пам’ятника, а жила серед нас – страждала, кохала, боролась i не зраджувала себе…

У дослiдженнi менi пощастило скористатись безцiнними матерiалами про Ольжича, дбайливо зiбраними i зосередженими в журналi «Украiнський iсторик», який видавався у США, що були пiдготовленi до друку Головою Украiнського Історичного товариства, головним редактором цього единого на Заходi украiномовного науково-iсторичного журналу Любомиром Винарем у 1985 i 1986 роках.

– глибокий аналiз поетичноi творчостi Ольжича самого Винара,

– систематизацiя його громадсько-полiтичноi дiяльностi, здiйснена його соратниками.