На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Жарінь. Зупинись, подорожній!» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Жарінь. Зупинись, подорожній!

Автор
Дата выхода
31 мая 2018
🔍 Загляните за кулисы "Жарінь. Зупинись, подорожній!" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Жарінь. Зупинись, подорожній!" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат премії ім. А. Головка, Національної премії України ім. Т. Шевченка та ін. У його творчому доробку понад п’ятнадцять історичних творів, якими письменник заповнює білі плями в нашій історії.
«Жарінь» (1964) – заключна книга трилогії «Край битого шляху» (1962) – розповідає про долю ровесників автора, про їхні пошуки вірного шляху боротьби зі злом, про ті круті дороги, що ними йшла в буремні воєнні роки галицька молодь до пізнання істини, а також про складний процес сприйняття і не сприйняття радянського ладу галичанами.
Також до видання увійшла повість Р. Іваничука «Зупинись, подорожній!», що була задумана як епілог до трилогії «Край битого шляху» і в якій авторові, як він сам зауважував, вдалося вперше переступити межу страху і назавжди скинути спокусу кон’юнктури.
📚 Читайте "Жарінь. Зупинись, подорожній!" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Жарінь. Зупинись, подорожній!", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Пронизливi очi сховалися за пенсне, недовiрливо блимають на вiдвiдувача.
– Оперуповноважений Шкрупила, – не пiдводячись, пiдкреслено чiтко представився чекiст. – Прошу сiдати.
Шинкарук придивився до червоних кубикiв на синiх петлицях оперуповноваженого. Не знав добре рангiв радянських вiйськовослужбовцiв, проте догадався, що в цього звання невисоке. А вiн хотiв би порозмовляти з начальником районного вiддiлу.
– Ви писали, – пiдвiв Шкрупила важкi, свинцевого кольору очi, пильно глянув на вчителя, – до генерального прокурора в справi вашого брата Михайла Шинкарука?
Питання прозвучало, як початок допиту.
– Так… писав.
– І чого ви хотiли?
– Дiзнатися, де вiн i чи…
– Це вам конче потрiбне? Для чого?
– Як для чого?… Сiм’я в нього, дитина…
– І ще для чого? – пiдвищив тон оперуповноважений.
– Хотiв просити переглянути справу. Можливо… невинний. Адже могла зайти помилка…
– Бiдний, невинний радянський мученик! Добре вас тут пiдкрутили! – Шкрупила змахнув рукою, схопившись з-за столу.
По борознявому обличчi Шинкарука котився пiт. Мовчав.
– Отож, – мовив оперуповноважений. – Одного поля ягiдки – ви i ваш брат. Я так гадаю.
Руки в Шинкарука трусилися. Вiн боязко оглянувся, коли рипнули з сусiдньоi кiмнати дверi i до кабiнету увiйшов лiтнiй чоловiк у цивiльному.
«Мабуть, начальник», – подумав Шинкарук, але вже не наважувався просити в нього аудiенцii.
Чоловiк у цивiльному пiдiйшов до вчителя i подав руку.
– Шинкарук? Знаю, знаю… Славний лiкнепiвець району, так? Це ви у справi вашого листа прокуроровi?
– Так…
– Ми вже вирiшили справу, – втрутився оперуповноважений.
– Ага… А немае у вас питань до мене?
– Нi… немае, – заперечливо сказав вчитель, втомлено зiтхнувши.
«Вивезуть, – це перше, про що подумав Шинкарук, зачинивши за собою дверi кабiнету.
Вiн iшов навпростець, забуваючи про спеку i втому, а в головi, мов шашiль у старих меблях, товклося одне: «Добре, що хоч Вiра у Львовi». З ним вiталися знайомi, а вiн механiчно кивав головою i не зупинявся нi з ким на розмову. Але на Каменецькiй горi в Сакатурському лiсi зустрiв Опришка.
Худий, гачконосий, понурий, вiн був, зрештою, таким, як завжди. Та Шинкаруковi здалося, що Андрiй якось вороже глянув на нього.









