На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Жарінь. Зупинись, подорожній!» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Жарінь. Зупинись, подорожній!

Автор
Дата выхода
31 мая 2018
🔍 Загляните за кулисы "Жарінь. Зупинись, подорожній!" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Жарінь. Зупинись, подорожній!" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат премії ім. А. Головка, Національної премії України ім. Т. Шевченка та ін. У його творчому доробку понад п’ятнадцять історичних творів, якими письменник заповнює білі плями в нашій історії.
«Жарінь» (1964) – заключна книга трилогії «Край битого шляху» (1962) – розповідає про долю ровесників автора, про їхні пошуки вірного шляху боротьби зі злом, про ті круті дороги, що ними йшла в буремні воєнні роки галицька молодь до пізнання істини, а також про складний процес сприйняття і не сприйняття радянського ладу галичанами.
Також до видання увійшла повість Р. Іваничука «Зупинись, подорожній!», що була задумана як епілог до трилогії «Край битого шляху» і в якій авторові, як він сам зауважував, вдалося вперше переступити межу страху і назавжди скинути спокусу кон’юнктури.
📚 Читайте "Жарінь. Зупинись, подорожній!" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Жарінь. Зупинись, подорожній!", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Бо й нащо iм?
Некрасива скромна жiнка в окулярах вийшла з-за столу.
– Ви куди? – повернулася за нею руда дама. – Випиймо ж…
– Досить, панi. Менi цього досить!
– Мотлох… – прошепотiла Вiра в спину рудiй дамi.
Антiн з Мироном про щось сперечалися. Юля, та сама жiнка, яку Вiра вважала колись безсердечною i злою, розвела обох руками.
– Мироне, ти нечемний. Запросив дiвчину i забув про неi. Дивись, вона ще й першоi чарки не випила.
Сарабай вдарив себе в груди.
– Ох, вибачте менi, iродовi…
– Нi-нi, – похитала Вiра головою.
– То випиймо. За кого ви чи за що?
Вiра довiрливо глянула на Мирона вологими очима.
– Я за те, щоб…
Та докiнчити не зумiла чи не змогла. Пiднесла до вуст келих i вихилила по-сiльському до дна.
– Ідiть танцювати, послухайте, яка музика, – пiдказала Юля.
Нахиляючись у танцi до Вiри, Мирон прошепотiв:
– А ви так i не закiнчили свого тосту.
– О, я багато хотiла сказати i зрозумiла, яка бiдна на слова. Менi хотiлося випити за те, щоб завжди цвiли квiти… І ще… тiльки не смiйтеся з мене… щоб усi люди, i я, входили в життя з повноцiнним квитком, а не з позиченою контрамаркою…
– А ви розумiете значення цих слiв? – Мирон iз зацiкавленням подивився на дiвчину.
– Не зовсiм… Тобто розумiю… Але що треба зробити, щоб так увiйти в життя? Я ще нi з ким серйозно не розмовляла. Все жарти, флiрт. А нинi побачила стiльки цiкавого, незрозумiлого. Я хотiла б розпитувати, слухати, думати…
– Я проведу вас додому. Добре?
– Добре…
До Мохнацького на отоманку сiв сп’янiлий Бендас.
– Я вiрю, що ми, шановний колего, зрозумiемо один одного. Знаю ваш лiвий ухил, але н-нiколи ви не були пiдлим. Ви тiльки що назвали мене фарисеем… Чому ф-фарисеем, а не дипломатом? Так б-було завжди: у кав’ярнi радикальнi промови, а на дiлi ш-ша! T-таке нинi…
Мохнацький рiзко звiльнився вiд обiймiв Бендаса. Пiдвiвся.
– Ідiть додому, ви п’янi.
Бендас слухняно рушив до виходу.
Мирон танцював з Юлею. Вiра стояла бiля виходу, зiпершись спиною об одвiрок. Дивилася на цю жiнку, яка чомусь не стала дружиною Сарабая, а вибрала собi Антона Кривду. Колишня неприязнь до неi змiнилася потайним почуттям вдячностi. Вiдступила, коли обидва професори пiдiйшли до дверей. Вона вперше зблизька приглядiлася до Мохнацького. Старече обличчя воскуватого кольору якось приемно дисгармонувало з молодими виразними очима професора.









