Жарінь. Зупинись, подорожній!

Домовились? А за Антона конче вступлюся. У нас iз цим вченим щуром ще старi порахунки.

Вiн попросив слова.

– Менi, студентовi, важко сперечатися з таким ерудитом, як професор Бендас, щодо науковоi вартостi дисертацii Кривди. Але я довiряю професоровi Мохнацькому, який завжди був високоi думки про цю роботу. Ще тодi, коли дехто вважав, що вiн неспроможний викладати в унiверситетi, i кафедру славiстики вiддали сьогоднiшньому опонентовi…

– Я апелюю до вченого секретаря, – крутнувся Бендас у крiслi. Обвисле пiдборiддя посинiло, i довгий нiс зарухався, як п’явка.

 – Чи може на засiданнях вченоi ради виступати студент, тим бiльше, коли вiн висловлюеться не вельми тактовно?

Кучеренко хитнув головою, спокiйно мовивши:

– Може, професоре. Це студент, який закiнчуе другий вуз.

Бендас збентежено розглянувся.

– Другий вуз? Який другий вуз? – прогугнявив.

– А Березу Картузьку, Березу! – прохрипiв старенький Каменкович, перехиляючись через стiл. Вiн тепер не мiг собi простити свого беззубого виступу.

– Я не виступав би, професоре, – вiв далi Сарабай, – коли б ви не зачепили полiтичних питань. Дуже цiкаво, що буквально за якихось там пiвтора року при радянськiй владi може так кардинально змiнитися свiтогляд у людини. Гадаю, Кривда без вагань вiдмовився б вiд наукового звання, якби побачив, що його праця порушить мир на планетi. Але менi здаеться, що вона руйнуе ваш спокiй, професоре. До речi, я згадав з вашоi милостi: ще в 1936 роцi у статтi «Сорочка ближча, нiж кожух» ви, так як i сьогоднi, радили Кривдi не зачiпати кашубiв i лужичан, щоб, не дай Боже, не порушили миру мiж Нiмеччиною i Польщею.

Ваше миролюбство може викликати тiльки подив. Адже вам просто не подобаеться антифашистське звучання працi Кривди, або, в кращому випадку, не надаете значення iдеологiчнiй боротьбi з фашизмом. А вiн ще не знятий з порядку денного, вельмишановний опоненте!

Студенти заплескали, схвальний гул пiшов по залу.

Мирон з рум’янцем на обличчi – вiд хвилювання палахкотiли очi – повернувся на свое мiсце.

Вiра схопила його за обидвi руки, потермосила, захоплена.

– Ну, як ви сильно! Ой, якi ж ви, ну…

Шум у залi не вгавав, вчений секретар закликав до тишi. Бендас сидiв розгублений, зляканий. Вiн так старанно продумав усе – i ось як повернулося… Проклятий Сарабай, проклятi Кривда i Мохнацький! «Про яничарiв дисертацiя» – Бендас не мiг забути цих слiв Мохнацького, цього натяку на Бендасове германофiльство.