Журавлиний крик

Тому хочу, щоб моi радники описали менi кожну провiнцiю, охарактеризувавши iх iсторiю, побут, економiку i дух народний. Насамперед мене цiкавить Малоросiя, чи, як ii полюбляють називати французи, Украiна. Я доручила моему статс-секретаревi, що добре ознайомлений з цим краем, скласти коротку записку про Малоросiю. Пан Теплов уже готуе ii, вас же, яко гетьмана, я прошу допомогти йому.

Одутле обличчя Розумовського почервонiло.

– Цей край називають Украiною не лише французи, ваша величнiсть, а й самi украiнцi.

Малоросiя – назва, так би мовити, суто канцелярська. – Гетьман зневажливо глянув на Теплова. – Чи не так, шановний iнформаторе? Менi здаеться, ваша величнiсть, що про Украiну повинен доповiдати все-таки я, а не статс-секретар, хоч вiн i…

– Кириле Григоровичу, – перебила цариця, – ви цiлком маете рацiю щодо вашоi амбiцiозностi. Але в нас з вами ще буде розмова, я б сказала, державного порядку. Вiд пана Теплова я вимагаю тiльки формального з'ясування: як ми повиннi трактувати малоросiйський народ.

Хто вiн? Вiдрубний, iнший, чи, як бiлоруси, литва, – гiлка росiйського, зi своiми, звичайно, окраiнними особливостями. Що ви на це скажете, статс-секретарю?

Теплов схилив набiк голову, мiною вченого дослiдника мовив:

– Росiя не закiнчуеться нi в Харковi, нi в Хаджибеi, вона може зупинитися хiба що в Тифлiсi й Ахтiарi[2 - 1784 року Ахтiар перейменовано на Севастополь.]. Що ж до народiв…

– Браво, пане Теплов! – цариця плеснула долонею по спинцi фотеля.

 – А чи ж нас зупинить Вiсла? А Константинополь хiба не православна земля? Продовжуйте, Теплов, я люблю розмах.

– Що ж до народiв, то й литва, i бiлоруси, i малороси – споконвiчно руськi. Зокрема, народ малоросiйський. Тiльки через слабосилiсть князiв киiвських вiн вiдщепився. А гетьмани… Застерiгаю вiдразу, що не кидаю й тiнi недовiри на Кирила Григоровича, воiстину вiрного престоловi, проте повинен сказати, що багато його попередникiв були схильнi до зради. Цей пiдлий нахил йшов, звичайно, не з низiв – простолюддя малоросiйське надто простодушне, i едине зло, яке воно чинить, – це те, що перецiджують хлiб на гаряче вино.

Козацтво ж…

– Досить, – спинила Катерина статс-секретаря. Вона весь час спостерiгала за Розумовським, який то розкривав, то закривав золоту табакерку й раз у раз хапався за поруччя крiсла, пориваючись встати. – Досить, – стукнула рубiном персня по столi. – Про козацтво менi багато дечого вiдомо.